20 лютого  на центральній площі міста відбулась панахида та поминальне віче присвячені річниці загибелі Героїв "Небесної сотні". Численна громада Бурштина прийшла вшанувати  тих героїв, що без остраху віддали життя за наше краще майбутнє. Здавалось би історія не повториться, що воїни УПА - це останні із тих,  хто не тільки словом, але й зброєю відвойовували незалежність України. Вона повторилась. І знову криваво, забравши вже не одну сотню наших патріотів.  Голова братства вояків ОУН-УПА Микола  Яцків, виступаючи на площі, зауважив, що колись перед ними, тоді ще молодими юнаками, також поставало питання - який життєвий шлях обрати, чи змиритись із свавіллям та репресіями окупантів. Обрали найважчий шлях,  шлях протистояння та боротьби. Як і сьогодні, так і тоді були великі втрати. Одні смерть знаходили на рідній землі, інші - в далеких таборах. Але своє прагнення до волі, любов до рідної землі було пронесено через усе життя і передано молодому поколінню, саме тим людям, які захищали та захищають нашу землю від ворога, що довгі роки називався "старшим братом".

Отець Ігор Іваночко, звертаючись до громади міста, зазначив: "Смерть Героїв "Небесної сотні" стала животворящою. В дивний спосіб їхня смерть стала народженням справжньої свободи, адже вона є найціннішим даром, який Господь може дарувати людині і кожному народу. Бути свобідним - це значить мати можливість права вибору, більше того, вибору правильного, адже знаємо, що люди, маючи свободу, досить часто використовували її собі на погибель. Римські легіони мали колись непереможну тактику, що називалася "тиртуда", що перекладається як стрій черепах. Вони міцно стояли пліч-о-пліч, тримаючи збоку і над собою щити, творячи неприступну фортецю, даючи у такий спосіб перемогу. Але ця тактика була успішна тільки до одного моменту - доки вони йшли нога-у-ногу, пліч-о-пліч, навіть дихаючи в унісон, щоб не утворити щілину. Якщо б хоча один воїн сказав собі, що це рабство, що він не має свободи і захотів залишити стрій - він би загинув, а також цілий легіон. Так і сьогодні ми усі маємо бути єдиними, йти крок за кроком, творячи непереможний щит свободи".  
Громадський активіст Петро Ковальчук назвав події, що рік тому відбулися на майдані, - початком визвольної війни 21 століття за незалежність Української держави. З "Небесної сотні", як вважає, розпочався кривавий відлік злочинів "московського карлика". Закликав людей не чекати змін на краще від когось, а вже сьогодні творити їх власноруч. А ще - бути максимально пильними, аби за гарними масками не причаїлися зрадники.
На площі того дня прозвучало ще чимало патріотичних виступів, але найбільше вразив продекламований учнем вірш, що написаний був десь там, серед куль і страждань, де віра у Бога і торжество справедливості дають сили та наснаги до життя.
З окопу
Я прийду з війни, і гляну в очі тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення.
Розповім трохи, що бачив я.
Кому надто зимно вночі, чи сильна спека вдень.
Чи довго чекав на таксі і змок під дощем.
Як ми з браттями боялись заснути навіть на мить...
 Від пострілів градів. Гримить... Ще й гроза гримить.
Але ми звикли спати під шум мінометів.
Чергували, щоб інші здрімнули, але навіть не в наметі.
Так браття, ми спали там в отих ямах холодних,
Де гріють тільки мрії і туга. Туга за батьківським домом.
Бувало... Бувало пили воду з калюж.
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Але ніхто  про них не говорив.
Але найстрашніше до чого отам звикаєш,
Це те, що кожен день ти когось втрачаєш.
І не знаєш, а може завтра ти?
Але ми вже звикли. Змогли, змогли...
Ми не герої, як ви там співаєте, говорите.
Там люди дуріють, стають душевно хворими.
Оце все - це від війни. Від великого горя.
Але більшість сильна, сильніша від крові.
І поки ми тут, ви там маєте жити в спокої.
Ми тут, бо теж хочемо миру.
Навіть коли я лежу в окопі, я ніколи не думаю про могилу.
Я думаю про дім, про сім'ю, про роботу.
 Але найбільше про сім'ю.
Як же хочу зняти з себе оцю броню.
Отож допоможи. Полюби життя.
Бо там де мир. Там є і щастя.І не шукай собі зла.
Надія Польова