Надія Пилипів - лауреат конкурсу "Вчитель року"

Цього року проводився конкурс "Вчитель року" у номінації українська мова і література. Учасницею була вчителька Бурштинської гімназії Пилипів Надія Василівна. Виборовши перше місце на рівні Галицького району, була допущена до ІІ туру в Івано-Франківську, де і стала лауреатом, зайнявши третє місце у області.
Надія Василівна погодилася розповісти "Бурштинському віснику" про особливості і складність цього конкурсу.
- Особливість полягає в тому, що від роботи ніхто нікого не звільняє, тому не кожен хоче брати участь у таких конкурсах. Усе це тягнулося приблизно від середини жовтня і до кінця січня, враховуючи підготовку до районного етапу з усіма їхніми завданнями, і обласний. Паралельно потрібно було ходити на роботу, проводити уроки. Відповідно на другий день потрібно було їхати з готовими завданнями до Франківська, де показувати свої здібності і навики, на наступний день знову ідеш на роботу проводиш уроки. І от власне в такому ритмі це все проходило. Вся особливість завдань полягала у тому, що було багато новинок, багато інноваційних завдань. Ось наприклад, потрібно було створити свій сайт, презентацію. Потрібно було володіти комп'ютером. Я не знаю як то так сталося, що я погодилася -  попробувала і так пощастило, праця дала результат на першому етапі, а потім з'являється спортивний інтерес.
- Ви своїм результатом задоволені?
- Звичайно що задоволена.  Приємно було почути багато позитивних відгуків на свою адресу. Прийти з інституту - це ще не все, практично набагато глибше пізнається ця робота коли безпосередньо працюєш.
- Які у вас плани на майбутнє? Плануєте на наступний рік знову брати участь у конкурсі?
- Якщо чесно,  хочу відновити сили: як внутрішні, так і фізичні. Планів, як таких, на майбутнє в мене немає, тому що основна моя робота пов'язана із дітьми, з якими люблю працювати. Мені цікаво наскільки я можу пробудити їх розум, спонукати до чогось, бо ми живемо в епоху інновацій  і дуже добре знаємо, яке "надто велике" бажання дітей до книжок, тому що комп'ютери заполонюють практично весь їх день. Я завжди стараюся переконувати їх у тому що і книжка потрібна, адже вона може порадити, виховувати почуття доброти, любові. Моє покликання полягає у тому, щоб  діти стали грамотнішими, більше любили свою мову, землю, культуру, традиції, літературу, а талант кожної дитини різний.
- Який ваш життєвий девіз?
- Для мене великим задоволенням є можливість бачити своїх рідних, виховувати синів. Просте жіноче щастя - реалізувати себе в дітях. Найбільше чого мені хочеться, враховуючи події останнього року, мати можливість просто бути жінкою, бути мамою, ходити на улюблену роботу, радіти звичайними буденними речами. Ну а це можливе буде тільки в тому випадку, коли буде мир у нашій державі. Ну і звичайно здоров'я. Це такі найпростіші речі, які роблять мене щасливою, дають мені можливість з радістю йти на роботу, займатися улюбленою справою. За Сковородою це є  ідея спорідненої праці: мати можливість займатися тією роботою, до якої тебе наділив талантом Бог. Мені дуже імпонують слова Ромена Ролана який казав "Викладання - це дуже нелегка справа, але вона може приносити задоволення тій людині, яка прагне і вміє пробуджувати молоді уми", десь можливо цим я і керуюся. а ще мені дуже подобаються слова Нормана Шварцкопфа, який писав: "Допомагаючи комусь піднятися на гору, ти сам можеш сягнути вершини або висоти". Я розумію ці слова не в буквальному значенні, що обов'язково чогось багато матеріально  досягти, здобути у житті. Вершина може полягати і у тому, щоб просто отримати задоволення від роботи і від результату, і може десь почути «дякую», чисте людське щире «Дякую»!
Юлія Кирилів