В Україні точиться боротьба точок зору щодо введення воєнного стану на окупованій російським агресором території, а також на всій території держави. Вищевказане, як правило, стає підставою для відповідної критики з боку громадськості на адресу вищого керівництва держави, зокрема, Президента України у неспроможності прийняти єдино правильне вольове рішення, оголосивши відповідний правовий режим воєнного стану. Та чи насправді вирішення проблем протидії неоголошеній зовнішній агресії є настільки очевидним? Для цього, напевне, варто задати собі запитання: «А що змінить офіційне запровадження воєнного стану?». У нас зміниться ставлення людей до подій на сході України лише від того, що це назвуть воєнним станом? Не слід забувати, що воєнний стан, згідно ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", це ще й обмеження свободи слова, обмеження права зібрань, обмеження засобів комунікації, відключення Інтернету, можливість конфісковувати будь-яке майно на користь армії, примусової праці на користь армії і, загалом - переведення рейок всієї економіки країни тільки на війну. Проаналізувавши хоча б дещо поверхнево вищевказані перспективи, хочеться повторно спитати основних ідейних натхненників оголошення правового режиму військового стану про те, чи готові вони до визначених законом обмежень? Проте, коли доходить до цього моменту, то, як правило, прибічники воєнного стану, різко замовкають, оскільки починають усвідомлювати той загрозливий рівень соціальної напруги до якого призведе оголошення зазначеного правового режиму.
Однак, вищевказане, це лише вершина айсберга потенційних проблем із якими вимушено зіштовхнеться наша держава, оскільки, в разі оголошення воєнного стану, Україна фактично опиняється в ізоляції, позбавившись можливості проведення зовнішніх валютних запозичень (представники моніторингових місій міжнародних кредитних структур та ряду європейських країн-донорів негативно оцінюють перспективи співпраці із Україною при такому розвитку подій) для підтримання функціонування економіки (а як наслідок - і збройних сил), яка і без того, на жаль, перебуває в немічному стані. Подальші наслідки очевидні…
З урахуванням можливих потенційних ризиків та загроз національній безпеці України, правильною видається позиція Президента та Уряду у напрямку пошуку дипломатичних шляхів вирішення військового конфлікту на території Донецької та Луганської областей, зокрема, шляхом активного залучення світового співтовариства до посилення економічних та політичних санкцій на керівництво Російської Федерації, у зв’язку із відвертим нівелюванням останнім норм міжнародного права. На перший погляд, дипломатичні механізми видаються практично неефективними, з огляду на фактичне продовження ведення бойових дій терористами та російськими найманцями. Однак, це враження не відповідає дійсності, оскільки варто усвідомити, що час закінчення неоголошеної війни на Донбасі напряму пов'язаний із датою припинення надання РФ військової та фінансової підтримки терористичним формуванням, в т.ч. у зв’язку із наявними власними проблемами економічного та політичного характеру, зумовленими дією міжнародних санкцій.  
Резюмуючи викладене, хочеться додати: «У складних ситуаціях геополітичного масштабу не може бути простих і швидких рішень».
В.К.