Поети мають особливе світосприйняття, про них кажуть, що то люди з тонкою шкірою, адже їхня чутливість та емоційність здатні творити віршовані рядки. 
«Бурштинський вісник» продовжує знайомити  читачів з непересічними мешканцями нашого міста. Сьогодні ми в гостях у поетеси Віри Михайлівни ЛИС (Катрич), розмовляємо про поезію і творчість, життя і долю, про віру в Бога. 
Віра Михайлівна народилась 20 червня 1967 року в селі Сівка-Войнилівська Калуського району на Івано-Франківщині. Дитинство і шкільні роки авторки минули тут, у Бурштині. 
- Віро Михайлівно, розкажіть, будь ласка, про свій життєвий і творчий шлях.
- Моя мама розповідала, що я римувала ще з п’яти років, як чула якесь слово, одразу підбирала до нього риму. Пам’ятаю також науку в 2-й школі. У нас був дуже хороший класний колектив і висококваліфіковані вчителі. В 4-му класі нашим класним керівником стала тепер покійна Софія Михайлівна Гайда, вчитель української мови та літератури. Саме вона помітила в мені нотку таланту, зуміла ті крихти зібрати до купи і спрямувати на розвиток.  При школі на той час працювала творча студія, і я там займалась. Починаючи з 5-го класу, друкувалась у журналах «Малятко», «Барвінок». І коли став вибір, ким стати, я вже точно знала, що хочу бути вчителькою. Треба сказати, що я з династії вчителів-математиків, і те, що я раптом захотіла стати мовником, викликало у родини неабияке здивування. В 1984 році я закінчила школу і поступила на філологічний факультет Івано-Франківського педінституту ім. В. Стефаника. То були незабутні, чудові студентські роки! Нас було 27 дівчат, остання група «чистих» українців. Куратором був М. П. Лесюк, з ним ми об’їздити всю західну Україну, відвідували цікаві місця, музеї, бували і в інших країнах. Після закінчення інституту я влаштувалась на роботу в Галицький район, село Медуху. На той час я вже була заміжня. В Медусі я пропрацювала пів року, народила сина. Синочку було чотири місяці, коли директор Сівко-Войнилівської школи запропонував мені місце вчителя. Так з 1985 року аж по березень 2015-го я пропрацювала там вчителем української мови та літератури, також десять років обіймала посаду заступника директора з виховної роботи. Це велика сторінка мого життя, бо з цим селом пов’язано чимало приємних спогадів, там понині живе моя мама, там я становилася як вчитель. Щодо особистого… Так сталося, що в 31 рік я залишилася сама з двома дітьми на руках. Це були тяжкі для мене роки, лише завдяки підтримці батьків, друзів, та власній силі духу я змогла поставити синів на ноги. Зараз мої діти – моє найбільше щастя, я горджуся своїми синами, тішуся їхніми перемогами… Вони обоє військові, а молодший недавно повернувся з АТО. Особливу душевну теплоту відчуваю до невістки і маленької внучки. Моя родина – для мене все. 
- Як і коли вийшла в світ Ваша перша збірка?
- Вихід книжки тісно пов’язаний з моєю давньою подругою Тетяною Миколаївною Наритник, вона і товаришка, і сусідка, і порадниця. Тетяна Миколаївна зараз на пенсії, а колись вона теж викладала в школі №2 українську мову та літературу. Саме вона витягла на світ Божий мої «шухлядні» поезії, заставила зібрати до купи і допомогла відредагувати. І так у 1997 році, за підтримки доброго друга сім’ї, вийшла дебютна збірка поезій «Первоцвіт». А Ви тримаєте в руках уже другу мою книжечку, «Гармонія душі», яка друкувалася в 2007 році, там, окрім віршів, є ще прозові оповідки. 
- За це десятиліття наскільки Ви змінилися як поетеса?
- Гадаю, що вірші стали більш зрілі, бо все-таки у тридцять і в сорок років по різному дивишся на життя. Але кожен читач шукає у віршах своє, одні казали, що цікавіша перша книга, а іншим більш до душі друга. Я була знайома з багатьма творчими людьми, то їхні думки також розходилися. Марта Гай хвалила, Ярослав Дорошенко, колишній секретар Івано-Франківської Спілки письменників, казав писати лише прозу, а Пушику подобалось. Колись мене критикували за простодушність творів, у пориві відчаю я навіть спалила цілий зошит з віршами. Я сама знаю, що десь у вірші якась рима може бути недосконала… Але я не письменник, не поет, я просто вчителька, яка пише вірші. 
- Яка тематика ваших творів?
- Опис природи, філософські роздуми, поезія для дітей, а для першої збірки більш характерна інтимна лірика. Особливе місце в моїй душі і творчості займає духовна тема, вона відображалась віршами в той важкий час, коли я  приходила до Бога. Звичайно, тоді ми вірили в Бога тихо, підпільно, хоч бабуся вчила мене молитви. Але глибоке усвідомлення Бога прийшло вже пізніше, в трудний період мого життя. Тому в книжці є слова подяки моєму духовному наставнику, уже покійному о. Івану Масляку. Мені також дуже близька церква села Криворівня…
- Що надихає Вас на творчість?
- Надриви в житті творчої людини впливають і на здоров’я, і на творчість. Через болючу точку народжується поезія… Так писалась моя друга збірка – «Гармонія душі». Це спроба самоаналізу і самозцілення водночас. Було навіть так, що я писала вночі, а зранку не розуміла, хто це написав. Так, зокрема, писалось оповідання «бій під Крутами». Ще я маю якесь майже містичне чуття на події: колись написала побажання сину на весілля, і рівно за рік воно точно збулося. А минулого року, коли я приступила до Ченстоховської ікони Божої Матері, мені якраз зателефонували і повідомили, що сина забрали в АТО. Я ревно молилася Богородиці, щоб вона вберегла мою дитину. Він був на фронті пів року, але я не хвилювалася, була впевнена, що син вернеться живий-здоровий.
- Хто Ваш читач?
- Усі, кому цікаво, хто розуміє, хто знаходить душевний перегук між моїми творами і власною душею. 
- Над чим працюєте зараз?
- Невеличкі поетичні ремарки, якісь великі речі не пишуться. Це такий період затишшя, чекаю на наступний сплеск. Маю нові ідеї. Нещодавно виходила друком дитяча розмальовка «У джмеля роботи є багато» з моїми віршиками. Цікаво, що від видавництва я ледве отримала один примірник… А тим часом вигадую внучці казочки, дуже хотіла б їх колись зібрати в збірку. 
-Чим любите займатись на дозвіллі?
- Дуже люблю українську пісню, люблю вишивати, багато читаю…
- І наостанок…
- Хотілось би, щоб сучасна молодь (вона вже інакша, ніж наше покоління) була щасливою. Шкода мені, що гарні, талановиті люди виїжджають з України. Хочеться, щоб молодь мала тут розвиток і перспективи. Щоб були щасливі мої діти! Щоб закінчилась війна…
Тетяна Зарецька

Поезія Віри ЛИС
Богородиця
Розкриті долоні, 
Уста, мов жоржини, 
Вона – ніжна ненька
Малої дитини.

Вона – для усіх вас
Матуся ласкава.
Це – матір Ісуса.
Вона й Ваша мама. 

Молитва устами 
Діточими ллється 
Від серця дитини
До Божого серця.

В молитві сердечній 
Ви спокій знайдіть.
Вона – це найкращий 
Душі вашій лік. 
***
Горить свіча, і віск стіка додолу, 
Мов сльози із очей моїх.
Я на коліна стану знову
Й попрошу в Бога прощення для всіх.

Для себе, для дітей, для чоловіка,
За гріх людей, що в шлюбі не живуть.
О Боже, та невже чекати лиха,
Невже в тривозі лиш до Тебе йдуть?!

Горить свіча, а серце біль проймає, 
В цей біль до дна, Всесильний, загляни.
Як мати синові образи всі прощає,
Мене ти зрозумій, прости, прости…
***
Моя співуча, українська мово,
Звучиш, як флейта веснянково.
Ти силу мужності дала,
Немов калина розцвіла.

Найчарівніша українська пісне,
Затрембітай, розвесели,
Мов джерельце у горах чисте,
Ти нашу душу освяти.

Шануймо нашу рідну мову!
Любім, як прадіди, діди,
А нашу пісню веселкову
В майбутнє дітям пронести.
***
І падає цвіт під ноги,
Летить тополиний пух.
Відкриті усі дороги,
Вони в майбуття ведуть,

Яка ти чарівна, юносте,
Які в тебе очі ясні.
Ми бачим життя барвисте,
Співаєм коханим пісні.

Проходять роки за роками,
Вже зрілими стали ми,
Свої почуття, кохання
Крізь роки з тобою несли.

Хай падає цвіт під ноги,
Летить тополиний пух.
Хай наші стежки і дороги
Нам спогади світлі несуть.