Проблема безпритульних тварин охоплює всю територію нашої країни протягом тривалого часу. Бурштин не є винятком у цій ситуації. 
- Вічна проблема міста Бурштин – коментує заступник міського голови Володимир Романович Гулик. – Проблема загострилась з прийняттям закону про заборону евтаназії тварин. Відповідно до законодавства, будь яким методом умертвляти тварин не можна, а що з ними робити, ніхто не розуміє. Четвертий рік поспіль я пробую якимось чином вирішити цю ситуацію, наразі не виходить. Вже другий рік, як діє доповнення до постанови 11.47 Кабінету міністрів про використання екологічних коштів, де окремим пунктом ввели спорудження притулків для бездомних тварин. Але побудувати – одне, а знаходити кошти для утримування – друге. В місцевому бюджеті на це коштів не вистачає. Тому депутати і не погоджувались на спорудження притулку, розуміючи, що потім тих собак треба буде годувати. Впродовж п’ятьох років я декілька разів звертався до КП «Полігон-ТПВ», яке єдине в області має ліцензію на вилов собак. Також бував у Павлівці, там  працював притулок, який декілька місяців фінансувався з обласного бюджету, але коли фінансування припинилося, за справу взялися волонтери ГО «Дім Сірка». Вони також до нас приїжджали, але суттєво не змогли допомогти. Ближче під осінь ситуація погіршується, бо за літо чотирилапих більшає. Бурштин є для них привабливим, адже в нас теплі підвали, їх підгодовують. Вважаю, що певним виходом з цієї ситуації є контроль зі сторони населення також. Я часто казав людям таку річ: ви привозите з села забавку для дитини, маленького пухнастика, який з часом виростає в великого звіра, і ви викидаєте улюбленця на вулицю… Потім прибігаєте з скаргами до міської ради, що на вас напали собаки. Знаю, що багато людей зверталося по медичну допомогу від укусів. Зі своєї сторони ми також пробуємо найти оптимальне рішення даної проблеми. Так, ми подавали запити в район і в область, пропонували створити на базі Національного заповідника «Давній Галич», який має вже досвід у створенні притулків, створення притулку такого типу. Тоді можливим було би співфінансування як міста Бурштина, так і обласної адміністрації. Можна було б і лікувати собак, і провести стерилізацію… Тобто взяти ситуацію під контроль наскільки це можливо. Так от, 5 років ми подавали ці запити і не отримали на них ніяких відповідей. Ми виносили це питання на сесії міської ради, коли формувалась програма соціально-економічного розвитку і план екологічних заходів, депутатам було запропоновано такий проект з нашим співфінансуванням, проте ні від районної, ні від обласної влади ми не отримали відповіді. Натомість область щороку надсилає одну і ту ж пораду: звертайтесь до КП «Полігон». А в них своєї роботи по Івано-Франківщині вистачає… В кінці 2001-го року спеціалісти КП «Полігон» на один день приїжджали до Бурштина. Ми взяли для підмоги хлопців з КП «Житловик», розділили місто на сектори і протягом години прочісували місто. І не повірите – жодного пса не побачили! Зате як тільки ловці поїхали, собаки повиповзали зі своїх щілин. Ну чують вони відловлювачів! Крім Івано-Франківська, я пробував виходити на Львів, це було у 2011 році. Там був притулок, але ще на той час вартість утримання однієї  тварини впродовж двох місяців становила 560 гривень, причому пса треба було ще зловити і їм привезти. В той момент, коли міська рада онкохворим виділяла максимум 150 грн на лікування, віддати 560 за собаку… Я вважав, що це не правильно. Крім того, до 2011 року була в місті така посада, як ловець бездомних тварин. Тепер нема ліцензії на вилов, та навіть якби була, куди тих тварин подіти далі? До речі, стерилізація лише частково вирішує проблему, бо всі ми знаємо, що при стерилізації не зуби собакам відрізають… А кусають вони зубами. Як поведе себе тварина після такої операції – не вгадаєш. По Бурштину я сам бачив з десяток «кліпсованих» собак, навряд чи зі Львова чи з Івано-Франківська вони самі прийшли. Значить, хтось їх сюди привіз…
Крім того, на території так званого Бурштинського пляжу літом були помічені щурі. Так як ця ділянка є в користуванні Бурштинської ТЕС і нею використовується, був направлений лист з проханням вжити відповідних заходів. Адже щурі – це насамперед загроза лептоспірозу. Бачив випадок на так званому пляжі: дівчата засмагали, щур спокійнісінько їм через ноги перестрибнув. Відпочиваючі залишили після себе залишки їжі. Ось вам і приклад, звідки вони беруться. Було вжито необхідних заходів по дератизації. 
Ситуацію коментує лікар-травматолог Бурштинської міської лікарні Бобилєв Сергій В’ячеславович:
-    Всі укуси тварин, які мають слину, є загрозливими, оскільки тварини можуть переносити таке небезпечне захворювання як сказ. Смерть від сказу в людини, яка не буде лікуватися, стопроцентна. Тому необхідними є знання правильного надання першої до медичної допомоги. Перш за все постраждалий має двічі промити рану господарським милом (при такій процедурі вбивається до 70% вірусу), після чого обробити рану перекисом водню. Потім обов’язково звернутися до лікаря. Лікар призначає вакцину. Але щеплення призначається не всім: якщо вкусила власна собака чи відома тварина, за якою є можливість спостерігати, тоді вибирають спостереження. Хвора на сказ тварина живе 10-12 днів, людина без медичної допомоги проживе десь місяців 8-9. Якщо тварина, за якою спостерігають, жива, спокійна, то все гаразд. Але якщо у собаки змінюється поведінка (стає агресивною, має страх світла та води)  - господар має запідозрити сказ, тоді негайно до лікаря. Треба адекватно оцінити ситуацію, спровокованим був укус чи ні. Якщо пес вкусив невмотивовано – треба також задуматись. 
Знайомий чоловік зустрів у лісі лисеня, саме до нього вибігло. Чоловік погрався з ним, і воно його вкусило, а наступного дня здохло. Лабораторні аналізи підтвердили сказ. Тобто існує такий природній парадокс: при сказі домашні тварини втікають від людини, а дикі, навпаки, - йдуть до рук. 
Лікарня закуповує вакцини централізовано, прогнозовано, спираючись на кількість випадків укусів за минулий рік. На даний момент у нас вакцина є в наявності. На одного пацієнта йде приблизно 1 тисяча гривень, бо треба 6 ін’єкцій, які коштують приблизно 150 грн. кожна. Цьогоріч маємо 10 покусаних, тобто це вже 10 тисяч грн. з бюджету. А минулого року за піврічний термін було аж 35 випадків укусів! Вважаю, що проблему безпритульних собак однозначно треба якось вирішувати. 
Тетяна Зарецька