 «Бурштинський вісник» продовжує знайомити своїх читачів із цікавими особистостями – мешканцями нашого міста. Нинішня наша героїня – Вероніка Андрухів, шістнадцятилітня спортсменка. На перший погляд, звичайна дівчина, що любить прогулянки, пікніки на природі, спілкування з друзями і шоколад. Та є в її житті велике захоплення – спорт. Вероніка – людина дуже багатогранна, таке враження, що у спорті вона змогла б усе, проте найбільше до душі дівчині футбол.
- Вероніко, розкажи нам, з чого починалася твоя любов до спорту?
- Моє захоплення футболом почалося ще в дитинстві, зі звичайних дворових ігор, коли з друзями ми ганяли м’яча у вільний час. Чималий вплив на мене мала моя родина, в мене мама – плавчиня, а дядько – колишній футболіст, грав у «Енергетику», гадаю, в якійсь мірі мені передався їхній спортивний запал. Десь в класі п’ятому я почала займатися улюбленою справою професійно, відвідувала Галицьку юнацько-спортивну школу, тричі на тиждень їздила на тренування. Моїм тренером була Оксана Богданівна Петраш. До тренувань, пригадую, я ставилась дуже відповідально, бо розуміла, що вони важливі для формування необхідних навиків, а систематичні навантаження потрібні для витривалості на грі.
Зараз граю і за Галицький район, і за область, та головне – виступаю за національну збірну України У-17. В команді я лівий півзахисник, я граю і в нападі, і в захисті, тобто мій основний обов’язок – допомогти забити якомога більше голів.
- Де проходили останні футбольні змагання, в яких ти брала участь?
- Нещодавно, в жовтні місяці, ми повернулися з Голландії, там проходив відбір до чемпіонату Європи. Звідти я привезла позитивні враження, не зважаючи на те, що наша команда не потрапила у фінал. Ми зайняли лише 3-тє місце, а проходять два перші. Ми програли від голландців, в них більше можливостей розвиватися, може, від цього трішки краща підготовка. Але несподівано класно зіграли з Казахстаном – ми виграли з рахунком 6:0, так добре пішла гра.
- Які ти маєш нагороди?
- Пам’ятним для мене є перший кубок, за дворовий футбол між вулицями, бо з нього починався мій шлях. На змаганні між районами наша команда зайняла 3-тє місце і мені дали кубок найкращого нападника. Є також медалі, наприклад, на турнірі в Чернігові, де я грала за національну збірну, ми зайняли 2-ге місце, програли від Росії. Тоді нам всього трішки не вистачило сил і везіння.
- Якими видами спорту ще ти займаєшся?
- Баскетболом займаюсь паралельно, хоча саме зараз більшу увагу приділяю футболу. Я також грала за збірну України з баскетболу, маю дві медалі за 2-гі місця. Теніс сприймаю швидше як хобі, але й тут маю перемогу. Перший етап змагання по тенісу відбувався в нас в школі, а друга частина проходила в Галичі, там я виборола 1-ше місце.
- Вероніко, як тобі це все вдається?
- Я людина активна, просто сидіти вдома мені нецікаво, хочу більше руху. Маю і запал, і жагу до перемоги, і хорошу підтримку. У мене дружня сім’я: мама, тато і сестра. Ліда займається танцями, а я спортсменка, але в нас повне взаєморозуміння. Стараюсь багато спілкуватись з друзями, зі мною в команді, до речі, грає моя подруга Вероніка Шеремета, але я товаришую не лише зі спортсменками.
- Як бачиш своє майбутнє?
- Хочу потрапити в команду вищої ліги і розвиватися і надалі. Хотілось би попасти до складу команди «Нафтохімік». Регулярно тренуюсь, не палю, не вживаю спиртного, дотримуюсь спеціальної дієти… Вважаю, що самодисципліна допоможе мені досягти бажаного.
- Дякую, Вероніко, за розмову, бажаю тобі нових перемог!
Т.З.
|
