 Талановиті люди не така вже й рідкість, якщо задуматися. Головне – помічати їх і знати. «Бурштинський вісник» продовжує знайомити своїх читачів з перлинами співочого Бурштина, сьогодні наша розповідь про Ірину Братину – юну співачку, що народилася і виросла тут, у Бурштині.
Дівчина народилася 16 листопада 1996 року в родині вчителів Михайла і Світлани Братини, вчиться вона у 10-му класі школи №2. Ірина є вихованкою Бориса Володимировича Данилишина, керівника Клубу обдарованих дітей «Соколята», що діяв при Івано-Франківському НД «Просвіта». «Усе, що посіяв — нехай проросте...» - любив говорити нині покійний Борис Володимирович. Таки проросло, бо усіма його вихованцями можна пишатися. Ми ж гордимося нашою краянкою, що милозвучно співає першим сопрано.
- Іринко, як виховувалась твоя любов до співу?
- Любов до музики і співу привила мені бабуся, вона дуже гарно співала і знала чимало українських народних пісень. Бабця й мене привчила любити українську пісню. Тож я почала співати десь із чотирьох рочків, спочатку це була маленька сцена дитячого садочку, а в школі мене замітив Ярослав Мирославович Коваль, там продовжувалась моя музична наука. Десь із десятирічного віку я почала їздити до Івано-Франківська, в Клуб обдарованих дітей «Соколята». Борис Володимирович прагнув, щоб його вихованці повною мірою відчували світ прекрасного, тому дуже уважно підходив до кожної дитини, розспівував, добирав репертуар, він практично вивів мене на сцену. Саме в «Просвіті» проходили мої перші концерти, виступала також на сцені Обласного Драмтеатру, де, до речі, проходив фестиваль «Соколята» - мій перший конкурс, на якому я зайняла 3-тє місце. Згодом зі мною стала займатися Надія Миколаївна Якимович, моя вчителька в «Прометею».
- В яких конкурсах ти брала участь?
- В Новояворівську на фестивалі «Молода Галичина» я зайняла 2-ге місце, на «Кришталевих гронах», що у Виноградові, також 2-ге. За пісні «Лелеки» і «Молитва» я посіла 2-ге місце на «Золотому тоці», а на «Прикарпатському зорепаді» мала 3-тє місце.
- Якому репертуару надаєш перевагу?
- Українському. Власне, інших пісень і не співаю. Серед улюблених – українська народна «Ластівка», «Свіча», «Молитва», дуже люблю співати дуетом з Аліною Чабан, наша «Балада про дві скрипки» також є любимою. До речі, з Аліною я співаю ще змалечку.
- Іринко, для кого ти співаєш?..
- Я люблю сцену, отримую величезне задоволення від того, що можу приємні емоції передати слухачам. Я дуже чекаю на приємні відгуки, коли люди кажуть, що їм сподобався виступ – це найбільша нагорода для мене. Стараюсь, щоб кожна нотка доносилась до людей.
- Твоя підтримка?
- Родина підтримує мене морально і фінансово, моя вчителька, Надія Миколаївна, займається фонограмами і підбором пісень. А друзі тримають за мене «кулачки» на виступах.
- Чим любиш займатися у вільний час?
- Багато читаю, зараз надаю перевагу класичним творам, особливо люблю романи про кохання. Як хобі, займаюся кравецькою справою.
- Які в тебе плани на майбутнє?..
- Не впевнена, що пов’яжу свою долю зі сценою. Я правді ще не вирішила, по якій стежині крокуватиму далі. Я дивлюсь на життя реалістично і розумію, що співоча доля вимагає повної самовіддачі, де багато чого втрачаєш. При цьому не хотілось би, як то кажуть, закопувати талант у землю. Життя покаже…
- Що ж, дякую за розмову, Іринко, хай тобі все у житті удається!
Т.З.
|
