Вже минуло два місяці з того часу, відколи в Бурштині відкрився центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Довір’я». Чим живе центр нині і як почуваються його вихованці, з’ясовував «Бурштинський вісник».

Нагадаємо, що дитячий центр реабілітації  започатковувався на базі громадської організації «Довір’я», чималу роль в його створенні відіграла Ганна Дмитрівна Ковальчук. «У мене внук хворий…  - Розповідає Ганна Дмитрівна. – Дитина шукала спілкування, аби його розуміли… Це спонукало мене шукати вихід. Я почала звертатись у різні відомства, зокрема, у обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. Там мені порекомендували звернутися у Івано-Франківський обласний реабілітаційний центр «Дивосвіт», і мій внук проходив туди два роки.

Я подумала собі: моя дитина ходить, але ж у Бурштині є багато таких дітей, яким потрібна подібна допомога. І почалося оббивання порогів, щоправда, скрізь мені йшли на зустріч. Щоб справа рушилася швидше, було створено громадську організацію, так, маючи на руках статут, нас сприймали уже серйозніше. Так ми почали втілювати задум у життя. Згодом Мирослав Лотоцький запропонував нам використати приміщення у спорткомплексі, а Микола Круць зробив безкоштовний ремонт, за що ми їм дуже вдячні. Зголосилося чимало благодійників, деякі помагали нам анонімно, мовляв, добро не потребує реклами. Підприємці Івано-Франківська, Галича і Бурштина допомогли з меблями, оргтехнікою, побутовою технікою. Зараз принагідно ми хочемо ще раз і вкотре подякувати їм.
Наталя Іванівна Кец, директор реабілітаційного центру «Довір’я», розповідає:
- До нас приходять діти з Галича, Рогатина, навколишніх сіл… Ми не відмовляємо нікому. Зараз в нашому списку 24 вихованці.  Заняття розпочалися з 11 грудня. Наше основне завдання – навчити цих дітей соціально-побутовим речам. Зараз наша наука на стадії знайомства і вивчення кожного учня особисто, бо ми керуємось принципом індивідуального підходу до кожної дитини, використовуючи при цьому колективне навчання. Повторюємо навики гуртом – так їм легше запам’ятовувати і засвоювати уроки. Елементарне для здорової людини – як от зробити канапку – їм треба вчитися. І вони дуже стараються, повірте! Коли ми відкривали цей центр, ми хотіли перш за все звернути увагу на проблеми цих дітей і їх батьків, а також надати їм найнеобхідніше, те, чого діти з обмеженими можливостями прагнуть найбільше – спілкування…
- Наталіє Іванівно, хто допомагає Вам в роботі?
- На даний час наш штат складають: соціальний педагог, вихователь, психолог, реабілітолог, масажист, медсестра. З нами ділиться досвідом Івано-Франківський обласний реабілітаційний центр «Дивосвіт», співпрацює БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ», вони подарували комп’ютер для центру і організували поїздки в Аквапарк, в кінотеатр «Люм’єр». Нас підтримує також німецький благодійний центр. Варто також згадати волонтерів – це рідні і близькі наших вихованців, студенти, які вчаться на психологів. І самі батьки, певна річ. З легкої руки Лесі Ярославівни Гнатюк щотижня у нас проводяться уроки бісероплетіння. Одне таке заняття поєднує в собі різні види діяльності, розвивається сенсорика, моторика, увага і використовується математика. Ми не сподівалися, що діти так цим захопляться! Я сама інколи дивуюсь, як вони це роблять, а кожна дитина зробила своє творіння, кожен свою квіточку впізнає і дуже нею пишається. До речі, в наших планах є ще заняття з набивної вишивки, ми вже закупили матеріали.
А харчування оплачує Галицька районна державна адміністрація, обідати їздимо до Бурштинського енергетичного коледжу. Для дітей це величезна радість, бо там смачно і цікаво. Дякуємо Олександру Джурі і його колективу не лише за їжу, а й за добре ставлення.
- Згідно якого плану працюєте?
- Ми вчимося у франківського «Дивосвіту», але в них діти від 18 років, тож специфіка трохи інша. У «Довір’ї» практикуються шкільні індивідуальні заняття, кожна дитина має свого викладача, з нами працюють вчителі з 1-ї і 3-ї школи. Наші дітки люблять також уроки християнської етики, спортивні заняття. У волейбол, наприклад, своїх батьків вже переграли. Тому при нагоді хочу звернутися до людей доброї волі за допомогою: нам потрібні деякі тренажери для розвитку дитини. Ще одна задача, яку потрібно вирішити – транспорт. Є діти з ДЦП, яким важко ходити і далеко добиратися, при цьому не у кожної сім’ї є гроші на таксі…
І ще одне… Хочу звернутись до батьків, яким випала подібна доля. Ви не самі. Перш за все переборіть себе і свої страхи, не замикайтесь у своїх проблемах. Ми можемо поділитись досвідом, щось порадити один одному, пам’ятайте, дітям потрібне спілкування, а від нас вони не хочуть іти додому, так їм тут комфортно.
До розмови приєднується Мар’яна Петрівна Гук, соціальний педагог:
- Дітям тут справді цікаво. Є певний розклад, за яким ми працюємо: бісер, ліплення, малювання, а особливо уроки кулінарії – всього цього чекають з нетерпінням. Є одна дівчинка, яка любить готувати, справжня господиня. Ми попросили її допомагати готувати страви для колективу, і вона сумлінно це виконує, в цій справі дитина себе знайшла. А один хлопчик так акуратно нарізає продукти, що не кожна господиня так зуміє! Звичайно, хочуть похвалитися всім, бо їм радісно, що вони щось вміють.
Але і розклад, і улюблене заняття – поняття відносні, бо наші учні дуже швидко втомлюються, тому стараємось іти на поступки. Є самостійна діяльність, то їх час для гри, за ним ми також слідкуємо.
- Втомлюєтесь?..
- О, я й не встигаю втомитись, так швидко тут біжить час! Я люблю цю роботу, мені вона не важка.
- Як сприймати їх, щоб вони сприйняли тебе?..
- Просто любити їх. Такими, як вони є. Вони дуже відчувають косі погляди і недобре ставлення. Потрібне терпіння: когось треба обняти, пожаліти, до когось, навпаки, звернутись строгіше. І увага, звісно. Ми плануємо у березні поїхати на фестиваль для дітей з функціональними обмеженнями, свято – велика потіха для них. Стараємось задіяти кожного, навіть та дитина, що не говорить, показує віршик руками…
Ці діти дивовижно щирі, відверті і чесні. Вони ніколи не збрешуть, аби ви знали. Біда в тому, що дехто встиг зазнати насмішок і образ в великому світі… А тут їм добре, бо їх люблять такими, якими вони є.
Тетяна Зарецька