 Плетіння бісерних візерунків – заняття не з легких, кропітке й ретельне. На тонесенькій голочці збираються маленькі деталі чуда, що поступово складаються в орнамент. Виходять прекрасні вироби з такого давнього і водночас вічно юного матеріалу – бісеру…
Для маленьких бурштинців та їх наставниці Лесі Ярославівни Гнатюк бісероплетіння - не просто різновид декоративно-прикладного мистецтва, це дотик до прекрасного. На базі школи №2 м.Бурштина уже 8 років існує гурток бісероплетіння:
- Лесю Ярославівно, як можна записатися до Вашого колективу?
- Переважно ми записуємо гуртківців у вересні, до 15-го числа відбувається набір. На початку навчального року може утворитися група з 30-40 дітей, та з часом їх меншає, і залишаються лише ті, яким це заняття справді подобається. Були випадки, коли діти записувались посеред навчального року: почули від знайомих, побачили роботи і захотіли самі спробувати. Заняття є абсолютно безкоштовними, ми працюємо згідно планування, яке складене на основі ухваленої Міністерством Освіти програми, займаємося 2 академічні години. При цьому на уроках я використовую різні методи навчання: словесні, наочні, практичні, проте основна увага приділяється самостійній практичній роботі.
- Розкажіть читачам «Бурштинського вісника», як усе починалося, чому Ви навчаєте дітей саме бісерному мистецтву?
- Я колись спробувала – і прикипіла душею до цього заняття на все життя. Зрозуміла, що можу навчити і інших творити красу власними руками. Я ж уже 13 років працюю директором Галицького районного центру дитячої та юнацької творчості, маю чималий педагогічний досвід. Дирекція Бурштинської школи №2 з радістю прийняла мене, і ось уже 8 років ми співпрацюємо. В гурток приходять діти і з інших навчальних закладів, ми це заохочуємо.
- Вам особисто вистачає часу на власні роботи?
- Часу справді дуже мало, намагаюся створювати вироби навіть не для себе, а для друзів. Люблю на Великодні свята дарувати рідним власноруч зроблені бісерні писанки.
- Як знаходите підхід до кожного вихованця?
- Коли приділяєш увагу кожній дитині, вона сама для тебе відкриється… Тим паче, я не вимагаю «залізної» дисципліни, діти почуваються значно вільніше, аніж на шкільних уроках, вони можуть встати, підійти, подивитися, що роблять інші, порадитись між собою. Творчий процес не може бути керований вузькими рамками. Коли по плану в нас нове заняття, а в дитини настрій робити, приміром, метелика, йдемо на компроміс: половину заняття засвоюємо нову техніку, а решту часу дитина робить своє. Крім того, на заняттях я не обмежуюсь лише бісероплетінням. Я розповідаю учням легенди про виникнення бісеру, різні історії, з ним пов’язані, читаю вірші. Їм це дуже цікаво, питають: «Що ви нам нині розкажете?». На кожну пору року – своя тематика, восени ми робимо опале листя, зимою – сніжинки і казкові персонажі, ну а весна – пора для створення квітучих дерев, вербових котиків і писанок. Тож роботи багато. А бісерною вишивкою займаються уже старші дітки, які ходять на гурток 2-3 роки.
Надають наснаги і щорічні конкурси-виставки, які відбуваються в Івано-Франківську за підтримки Обласного державного центру науково-технічної творчості учнівської молоді. Оцінюються роботи за такими критеріями, як складність роботи, техніка виконання, акуратність закінчення, і, певна річ, естетичний вигляд. Робота може бути і простенькою, але якщо глянути на вік дитини – 6 років, залишається лише дивуватися. Приємно знати, що дітки Бурштина також неодноразово привозили з конкурсів відзнаки і дипломи за свої роботи.
Насамперед я вдячна за розуміння батькам, бо саме вони забезпечують всім необхідним бісерним «арсеналом» моїх учнів. Є батьки, які приходять на заняття, щоб допомогти дитині закінчити якусь нову роботу, їхня підтримка також дуже важлива.
- Лесю Ярославівно, що, на Вашу думку, виховує бісер?..
- Для молодших школярів – це розвиток моторики, уваги, уяви, естетичного смаку. Але основне – бісероплетіння розкриває внутрішній потенціал дитини, іноді буває, що учень так себе на уроках не покаже, як тут. Привозять нагороди з різних конкурсів, і коли на урочистих шкільних лінійках дітям вручають грамоти (а вони не завжди відмінники), треба бачити їхні очі: «Я теж чогось досягнув!» Для мене особисто це невимовне задоволення, коли я спостерігаю цю дитячу гордість. Це їх амбіції і їх маленькі перемоги. Буває, що не все одразу виходить, дитина з плачем їде з класу. Повертаю назад, сідаю разом з нею і підтримую: у тебе все вийде! Хвалю за старанність, пояснюю недоліки. В перервах між заняттями робимо зарядку-лічилочку для розминки пальчиків, бо різні техніки бісероплетіння - французький візерунок, англійський джгут, мозаїка тощо, вимагають особливих навиків і старань. Так, ми вміємо робити об’ємні роботи, бісерну вишивку, виготовляєм прикраси і навіть оздоблюємо одяг лялькам.
Попри стереотипну думку, що збирати бісерні намистинки – виключно жіноче заняття, до нас приходять хлопчики також. На гуртку діти знаходять не лише спільну мову, а й друзів, бо їх об’єднує одне захоплення.
…А в класі тим часом кипить робота: діти старанно творять свої шедеври. Семирічний Роман Береговський - непосидючий і жвавий хлопчик, проте до бісерних занять ставиться дуже серйозно, навіть друга свого, Андрійка, теж привів на гурток. «Береза – одна з перших моїх робіт, я її дуже довго робив, тому вона моя улюблена» - зізнається Ромчик. Неля Перегінець привела на гурток свою молодшу сестричку Настю, разом вони працюють над новою роботою. Неля уже досвідчена майстриня – її вишита бісером картина «Маки для матусі» принесла дівчинці 3-тє місце на обласному конкурсі виробів із бісеру, Неля цілий місяць вишивала свої «Маки…»
Диплом і грамоту має за свої роботи і восьмирічна Христя Мазур, на її «Квітучу яблуню» потрачено більш ніж 15 пакетиків бісеру. До речі, подібні роботи в сувенірних крамницях коштують недешево – близько 500 гривень. Але не все вимірюється в грошах, наприклад, Роксоланка Колосовська всі свої роботи присвячує мамі, яка проживає за кордоном. Матуся теж пишається виробами своєї доньки. «Вони всі – молодці, і кожна їхня робота для мене особлива! Робота Марійки Хомин перемогла на всеукраїнському конкурсі, творіння «Непослухи» Насті Партатус було також відмічено в Києві, Валя Бойко перемагала в обласному конкурсі. Це дійсно талановиті діти.» - розповідає Леся Ярославівна.
Часточка душі у кожному дитячому виробі, придивіться, і ви побачите яскраві і неповторні емоції, здатні прикрасити наші сірі будні.
Тетяна Зарецька
|
