Родина Романа та Оксани Коцюбайлів з міста Бурштина добре знана на теренах не лише Західної України. Подружжя відоме насамперед тим, що вони започаткували на Україні молитовний рух «Сім’я Найсвятішого Серця Ісуса». Це спільнота в лоні греко-католицької церкви, мета якої – неустанна і ревна молитва до Христа. Крім координації молитовного руху і читання лекцій на духовну тематику, Оксана Володимирівна Коцюбайло займається вишиванням. Саме про неймовірну красу вишивки і про сакральну суть молитви наша сьогоднішня розповідь.
Отож, «Бурштинський вісник» в гостях у пані Оксани. Благодатна атмосфера цього дому навіює душевний спокій, але коли бачиш вишиті творіння на стінах, отримуєш величезне естетичне задоволення, наскільки майстерно вони зроблені. Певні елементи художньої вишивки об’ємні, що створює враження 3D ефекту. І здається, наче сонце на них справді світить, хвилі грають, а гілочка верби шелестить від вітру…
- Хто навчив Вас так вишивати?
- Моя наставниця – Ерна Давидівна Готфрід, це майстриня-вишивальниця, чистокровна німкеня. Вона жінка непростої долі, бо після загибелі чоловіка сама виховувала трьох дітей. Років з п’ять Ерна вчилась вишивати, а коли створилась колекція, її почали запрошувати на виставки, картини почали продаватись. Зараз у неї багато учениць не лише на узбережжях Старого Криму, а й по всіх куточках України. З Ерною ми познайомились на Духовній школі в Києві, я розповідала їй про отця Івана, і Ерна відмітила, що мені дуже пощастило працювати з такою людиною, бо я могла розвиватися в духовному плані. Так, я справді отримала від отця Івана живі знання, що згодом поклалися на практику. Ми з Ерною мали внутрішню потребу продовжити наше знайомство, і коли влітку ми з родиною поїхали відпочивати до моря, то зупинилися в неї в гостях. Це було десь 12 років тому, з тих пір ми товаришуємо. Ерна ще приїжджала до нас з виставкою, її роботи справляли неабияке враження. Коли запрошувала майстриню у гості, спитала її: «Чи бажала би ти мати учениць тут, у Бурштині?» Ерна погодилась, і до нас на гурток прийшло аж сімнадцять чоловік! Зараз нас уже тридцять, хтось приходить, хтось відходить, але «кістяк» зберігся. Це Ніна Олександрівна Тріщук і Ніна Сулима, Софія Нагай, Галя Солян, Людмила Василівна Яма. Ерна приїжджає до нас раз на два місяці, вона щоразу вчить нас чогось нового. Заняття платні, 175 грн. коштує одне заняття, але й подібна картина також не дешева – її вартість близько двох тисяч доларів. Ми починаємо картину з майстринею і закінчуємо з нею ж. Треба сказати, що вона вишиває на рівні дару, ми ж набуваємо і розвиваємо талант. І хоч зараз ми готові вишивати самостійно, та будемо вчитись доти, доки Ерна приїжджатиме. ЇЇ рука вносить в наші картини нюанси, тим самим наче оживляючи їх, ці штрихи закінчують цілісність і гармонію витвору. Таким чином Ернині стіжки – це альфа і омега картини. Ерна вибудовувала гармонізатор, вона не закопала талант у землю, а передає його нам, навчаючи не лише творити прекрасне, а й очищуватись водночас.
- Що для Вас вишивання, пані Оксано?..
- Це ж далеко не просто вишивка, це художня вишивка, що наближає до мистецтва. Більш того, наша вишивка, завдяки просвітленню і одухотворенню, має потужну енергетику. Бо в процесі творчості ми раз у раз звертаємось до Бога. Я не продаю картини зі своєї колекції, вони ж для мене як діти. Мені легше вишити на замовлення, аніж продати, бо це моя духовна спадщина, яка залишиться на багато років моїм дітям. Художник живе в своїх картинах. Так, творячи якусь картину, я перебуваю там внутрішньо, тобто можу побувати де захочу, наприклад, змальовуючи море, людина на мить уже там… Тобто це релаксація, медитація, творчість і гармонізація водночас. Ось як багато начал в одній роботі! Та найголовніше в ній – внутрішня молитва, єднання з Богом. За кожним стіжком я повторюю: «Господи, спаси і помилуй!», і кожну картину я присвячую Богові. Тут доречно згадати, що вишивка вийшла з монастирів, це один із видів медитації. Я вишиваю щодня, і в неділю також, це не гріх, якщо вишивати не на заробіток. Витвори мистецтва, на мій погляд, це прославлення Господа, його Ім’я, тої краси, що Він сотворив. Картина в якісь мірі призвана відобразити красу створеного Ним світу.
- А якщо, приміром, я не така ревна вірянка, я зможу так вишивати?..
- Звичайно! Бо Господь дає кожному іскру таланту, незважаючи на первородний і набуті гріхи, треба лише цей хист розвинути. Але чи буде ця картина мати енергетичну віддачу?.. Є енергетика життя, яка помагає людині пізнати саму себе і пізнати Істину, а є мертва енергетика, яка засмічує душу. Енергія життя і є енергією творчості.
- Вишивати треба щодня, де черпаєте натхнення?
- Чесно кажучи, за ці чотири роки натхнення мене ще не покидало. Буває, вдень багато роботи, то працюю вночі, при лампі. Вишивати хочеться все більше і більше, іноді сама дивуюся, звідки стільки охоти, адже я раніше ніколи голки в руках не тримала! До речі, вишиваємо двома руками, тому, щоб не переучуватись, легше навчити цій техніці того, хто ще ніколи не вишивав.
- Яку техніку вишиття використовуєте?
- Стіжки – зовсім новий вид вишивки, який нічого спільного не має з традиційним. Художня вишивка дає можливість зобразити живу природу, живе сонце, воду… Ми вчимося «малювати» ниткою субстанції, а кожна з них вимагає своєї методи: для води береться більше десятка відтінків шовку, а сама шовкова нитка ділиться на двоє. Зображення пейзажу має свою специфіку, щоб стовбури дерев виглядали об’ємними. «Малюємо» на звичайному полотні, яке набивається на підрамник. Спочатку перекальковуємо на полотно малюнок, а майстриня допомагає підбирати відтінки, зауважує найменші нюанси.
Найважче вишивати ікони, бо щоразу, коли торкаюся до святих тем, щось відбувається в моєму житті, я наче проходжу якісь випробування, з ними ж проходить і очищення.
- Що плануєте в майбутньому?..
- Хочу досягнути тієї досконалості, щоб самій передавати вміння. Взагалі, прагну багато чого розказати людям і зараз молю Бога про те, щоб на нашому західному регіоні виросли справжні майстри художньої вишивки. Хочу, щоб люди захоплювались і творили, в нас є такий гурток, тому запрошую всіх охочих. Адже тепер популярністю користуються лише вишиванки, а рушники, серветки галицьких господинь переважно сховані по шафах. А картина житиме багато років, вона облагороджує помешкання та заспокоює його мешканців.
Тетяна Зарецька
|
