За вікном чатувала тиха староноворічна ніч. Ні. Староновотисячолітня. Слава Богу, сніжку зима трішки підкинула. Хоч якесь враження, що то січень. Раптом сон ночі потривожив спів. Спочатку далекий. Ледь чутний. Спів наближався. Можна було уже розібрати слова. "Нова радість стала, яка не бувала. Над Вертепом звізда ясна на весь світ засіяла". Люди поверталися з гостини. Староноворічної гостини. Слова різдвяної колядки лунали все гучніше.
"Радуйся, земле, ой радуйся, Син Божий народився".
Він повернув голову. Образ Діви Марії з маленьким Ісусиком висів на стіні поруч з образом Христа. Пильно вдивився. Зловив себе на думці, яка велика різниця між цими образами. Ісус постійно дивиться на нього. Вираз Христових очей щоразу змінюється. То суворий. Іноді навіть гнівний. То лагідний. То насмішкуватий.
А Мати Божа... Хоча б раз глянула йому у вічі. Хоча б раз кинула бодай миттєвий погляд. Ні. Жодного разу.
Лише міцно притискає до себе маленького Ісусика. В очах зажура і печаль.
...
Читати далі »