Святковий настрій панував цими вихідними у будинку культури ім. Тараса Шевченка, адже суботнього вечора тут відбувся звітний концерт аматорського оркестру народної музики «Кредо».
Цей захід зібрав чимало гостей, які мали нагоду насолодитися живим виконанням народної музики. Щирими оплесками глядачі зустріли художнього керівника оркестру  - Ярослава Сливоцького та його вихованців: Андрія Шкварчука (акордеон), Віталія Лисівського (контрабас), Олександра Солудчика (перкусія), Валентина Романюка (скрипка) та Івана Дмитриківа (сопілка, гітара).
Присутні на заході міський голова Роксолана Джура, колишній заступник міського голови Марія Козар, начальник відділу культури, туризму та зовнішніх зв’язків Юліана Степась тепло привітали колектив з святом і вручили артистам грамоти.
 - Все вам вдалося! – зазначила Роксолана Олександрівна – Робота вчителя – то є рівень його учнів. Сьогодні ви показуєте високий професійний рівень. 
І справді, музиканти заграли понад двадцять номерів програми, серед яких були такі досить складні для виконання твори, як от «Чардаш» Монті, танго Фросіні «Любовні усмішки»,  «Одинокий пастух» Маріконе та багато інших. Не менш щиро були зіграні і українські народні мелодії в обробці Ярослава Сливоцького: під «Опільські гопанки» та «Бурштинські візерунки» дійсно хотілося потанцювати запальну полечку, «Легоньку!..», як сказав у своїй жартівливій репліці Ярослав Володимирович. То була не просто презентація номерів – учасники колективу демонстрували талант і вміння, набуті лише за якийсь рік часу! 
Родзинкою концерту став проникливий вокал молодої співачки Оксани Пинчук, дівчина виконала пісню, присвячену бійцям за волю України. Приємною несподіванкою для публіки була пісня Я. Сливоцького на слова В. Наконечного «Рідному краю», виконана Ярославом Сливоцьким та Андрієм Шкварчуком. 
І хоча концерт завершився романтичною імпровізацією «O sole miо!», глядачі не бажали розходитись, тож «Кредо» провели своїх гостей урочистим маршем. 
В закулісній розмові Ярослав Сливоцький розповів читачам нашої газети про своїх учнів. Отже, п’ятнадцятирічний скрипаль Валентин Романюк з першого класу вчиться грати на скрипці, це дуже уважний і талановитий юнак. Закінчену музичну школу по класу баян має і Сашко Солудчик, він непогано співає, пише вірші і навіть пробує записувати власні пісні. Справжнім самородком маестро вважає Івана Дмитриківа – 22-річний сопілкар успадкував музичний хист від батька, котрий також був колись учнем Ярослава Володимировича. Іван спочатку не знав нот, грав на слух  - спершу на гітарі, згодом на сопілці і на дудуці. 
З Віталієм Лисівським та Андрієм Шкварчуком знайомлюся особисто, також після концерту.
 - Бачила Вас на сцені, юначе! Ви – талановитий музика! А чому саме контрабас?..
Віталій Лисівський: 
 - Я добре вмію грати на бас гітарі, наш керівник це помітив і запропонував мені спробувати грати в колективі на контрабасі. Я спершу вагався, але прийшов на репетицію, спробував, і все вийшло!
 - Граєте на слух чи знаєте ноти?
 - Ні, нот я не знаю. Я граю по акордах, на слух теж добре підбираю. 
 - Звідки цей талант у Вас?.. І чи подобається грати в ансамблі?
 - У мене батько був музикантом, та й мене змалку потихеньку вчив грати на музичних інструментах. Він і сам був басистом. Звісно, що подобається, я отримую велике задоволення від репетицій, а ще більше – від виступів, де відбувається контакт між нами і публікою.
 - Які улюблені твори, що мрієте виконати?
 - Подобаються всі твори, що ми граємо. Хоча я не прихильник класичної музики, проте інколи люблю послухати і класику. Я грав в декількох рок-гуртах, то стиль у мене трішки інший. Ми з ансамблем граємо дуже різні твори, люблю також виконувати фольклорні мелодії нашого краю. 
- Чим любите займатися на дозвіллі?
- Основне моє захоплення – це музика! Пишу свої мелодії, цікавлюся звукорежисурою, роблю різні аранжування пісень, які мені до вподоби. Колись займався футболом, але музика повністю заполонила мене.
Нинішній концерт – особливий вечір для мене. Тому що ми намагались донести людям більшу частину своєї творчості, показали свої можливості і надіюся, що людям сподобалось… Ми заграли добре, проте навіть професійні музиканти припускаються помилок на виступі! Були деякі неточності, але ми на них вчимось і прагнемо до досконалості. Мені цей виступ дуже сподобався. 
Андрій Шкварчук – студент-четвертокурсник Івано-Франківського музичного училища ім. Д. Січинського. Талановитий акордеоніст, дуже артистичний хлопець, що володіє м’яким, мов оксамит, баритоном. 
 - Андрію, як прийшла музика у Ваше життя?
 - Вона не приходила в нього, а прийшла з ним. Відколи себе пам’ятаю, я постійно наче огорнутий музикою, і люблю співати. 
 - Крім «Кредо», ще десь граєте?
 - Граю, але рідко. Це пов’язано з специфікою музики, що мені до душі. Адже «совок» лишив клеймо на музиці буржуазної Америки – це я про джаз – в головах людей, що в ньому проживали. Тому ця музика стала певною мірою елітарною, що в свою чергу прикро. Люблю джаз. Чому? Бо це музика прекрасної епохи ХХ століття, досить переламної для людства, по своєму красивої і по своєму нещасної.
 - Які захоплення маєте?
 - Люблю лагодити старі швейцарські годинники, також експромтувати на фортепіано, співати.
 - А Ваша манера підморгувати на сцені? Звідки вона?
 - Підморгую для того, щоб слухачі не подумали, що нам важко. Адже хто отримує задоволення від споглядання важкої праці?.. Це сцена. Це театр. Це пантоміма. 
 - Отже, продовжите грати в оркестрі?
- Звичайно! Потрібно ж підтримувати той «огень у місті Прометея»! (сміється) А далі я планую продовжити навчання в консерваторії ім. Нежданової, в Одесі. 
 - Як оцінюєте свій сьогоднішній виступ?
 - Це наша гордість, наш творчий доробок. Звісно, були певні недоліки, в основному технічні моменти підвели, та я впевнений, що це не зіпсувало хорошого враження від перфомансу ні виконавцям, ні слухачам. 
 - Що хотіли б сказати на завершення нашої розмови?
 - Хотілося б висловити подяку керівнику – Ярославу Володимировичу за особливу теплу та затишну атмосферу, що панує на кожній репетиції. Та в першу чергу за те, що зібрав нас усіх до купи, змусив вдихнути чисте карпатське повітря, відкривши нам рідний фольклор. 
 - Величезне спасибі за цей діалог, бажаю вам успіхів, овацій, злетів! І до нових зустрічей на сцені!
Тетяна Зарецька