 Яскравим самоцвітом у пишному бурштиновому намисті талантів сяє юна Софія Терлецька. Сьогоднішня наша розповідь якраз про неї, про дівчинку, виколисану на українських піснях. А ще про людей, які допомагають їй в дорозі до омріяної сцени. Дізнаємось ми всі цікаві подробиці, так би мовити, з перших уст – мама артистки, пані Роксолана, люб’язно погодилась розповісти читачам «Бурштинського вісника» про Софійку і її творчість.
- Взагалі, якщо задуматись, що таке артист… Артист – це комбінація трьох складових: зовнішність, голос і репертуар. Слухачі сприймають спочатку його візуально, потім голос, отут якраз важлива сама пісня, яка підходить саме тому виконавцеві. Вважаю, що моїй Софії пощастило в плані цих трьох складових: у неї хороші зовнішні дані, що відображають українську породу, дівчинка має той генофонд, що буде їй в поміч в майбутньому.
Крім генетики, важливим є фактор виховання таланту. Я зараз говорю про тих педагогів, які в 5 рочків привили моїй донечці любов до співу, це викладачі Бурштинської музичної школи Володимир Іванович Боднар, Софія Пилипівна Куйбіда. Ігор Михайлович Іванців був тією людиною, яка дала Софії перший старт: старт пісенної дисципліни і пісенного гарту. З ним ми можемо порадитись, що дитині пасує, разом добираємо репертуар, він завжди радіє за її перемоги і переживає за поразки.
Нам пощастило, що через три роки Софійку помітив Михайло Павлович Стефанюк, викладач вокалу, що випустив свого часу Василя Лазаровича і Тіну Кароль, зараз і Софія бере у нього уроки вокалу. Бо артист може відбутися лише тоді, коли має добру вокальну підготовку і пісенну школу – це ті численні конкурси, які дитина має в наявності. В нашій колекції багато і перших місць, і гран-прі, здобутих як на українських, так і на міжнародних пісенних фестивалях; простих концертних виступів і виступів на творчих вечорах народних артистів, як от Фемі Мустафаєва чи Мар’яна Гаденка. І той факт, що ми в певний час познайомились із певним колом людей, дуже вплинув на майбутнє, бо нас постійно запрошують на різні заходи. Тепер Софія має за плечима необхідний досвід конкурсів і фестивалів і чималий репертуар.
Я ж завжди вчу дитину пам’ятати, звідки вона родом, і завжди наголошую, що Бурштинська земля справді благодатна, ми дали Україні і Міку Ньютон, і Оксану Романюк, Аліну Чабан, в нас справді є творчі талановиті діти. Хтось зумів вибратись з малої периферії, хтось залишився при рідній домівці. І ще не ясно, кому пощастило більше: тому, хто співає далеко в Америці чи тому, хто вдома, має родину і дитину…
Що ж стосується Софії, то на неї впливали такі люди як Ігор Іванців, Оксана Романюк, саме їхній добротний пісенний матеріал привернув увагу доньки. Це пісні, де є і поезія, і зміст, закладена та глибинна філософія, яку можна донести до глядача.
Є ще один, не менш важливий фактор розвитку артистизму – здорова конкуренція. Я говорю про це відкрито, бо зрозуміти, як ти співаєш і хто ти сьогодні в світі популярної української музики, можна лише тоді, коли є з чим порівнювати. Це стимул до зростання і самовдосконалення. Саме ця біда зачіпає багатьох юних співаків, породжує артистів-одноденок, які мають свій вузький репертуар і не бажають рухатись вперед. На теренах нашої області справді є багато діток, які в силу свого прогресу стають нам конкурентами. Це, зокрема, Настя Кузів, яка на телевізійному проекті «Голос. Діти» зуміла довести, що маючи лише природні дані, можна бути десь почутою. Але справді образливо, коли діти стають сировиною для телешоу, коли використовують дитячу історію, яка потім так швидко забувається публікою. Тому батькам і викладачам треба обережно підходити до першого успіху, постійно доводити юному таланту, що це далеко не ідеал, і необхідно працювати над собою і надалі. До речі, завоювати любов глядачів у Бурштині дуже нелегке завдання. Я спілкувалася з багатьма людьми з інших областей України, які казали наступне: «После Мики Ньютон мы ваших бурштинских исполнительниц не любим». Але ці люди не знають про те, як робилась ця дитина, і скільки праці вклали в неї батьки. А кожна справа потребує майстерності, а співати взагалі не так просто. Нині бути співаком і престижно, і тяжко. Бо якщо ти дозволиш слабинку (хай то нецікавий костюм чи немодні чоботи), тебе вже ніхто не слухатиме.
Як мама, я радію тому, що Софія не втратила дух самовдосконалення, бо дитина, коли програє, часто опускає руки. Для моєї доньки кожна поразка - стимул. Після проекту «Голос. Діти» ми поїхали на пісенний конкурс у Литву, місто Каунас, де нас судило двадцять держав світу, і за нашу українську пісню «Черемшина» Софія Терлецька здобула найвищий бал – гран-прі. Також ми маємо запрошення на концерти в Туреччину, і Італію, в Болгарію. А ще отримали запрошення від директора «Слов’янського базару» на участь в цьому фестивалі без кастингів.
Зазвичай ми воліємо вести себе скромно, але для «БВ» робимо виключення і розповідаємо про наші здобутки. В будь-якому разі, пісня – понад усе, а регалії нічого не варті, коли від пісні артиста не йдуть мурахи по шкірі. І я буду щаслива, якщо моїй дитині вдасться досягти цього ідеалу.
Відкрию вам ще одну таємницю нашого закулісся: О. Злотник пропонує нам переїжджати до Києва, щоб навчатися в музичній школі ім. М. Лисенка, наразі ми думаємо над цією пропозицією. Бурштин, на жаль, не в змозі надати талановитим дітям можливостей розвитку: ми не маємо професійних студій і обладнання, не маєм навіть гідного телебачення.
Це парадокс, якщо сьогодні багато бурштинських подій помічено центральними телеканалами, а вони не є висвітлені місцевим телебаченням. РАІ не показало, що саме дитина з Бурштина відкрила шоу, а для «1+1» це центральна подія. Чому пропустили таку інформацію – не знаю, мабуть недосконала редакційна група, що не помічає надбань свого міста.
Ми з Софійкою нещодавно повернулись з обласного конкурсу «Прикарпатський зорепад», де Бурштин виглядав якнайкраще: зокрема, показали свій талант і Настя Кузів, і Аліна Чабан, а Софія привезла гран-прі. Це перша найвища нагорода в області, яку ми отримали за останні 6 років. Але я тим гран-прі не тішуся, десь розумію, що його дали не так за вокал (дівчинку вже давно знають в області), а тому, що народ пожалів її, бо в столиці не обрали судді. Лиш вона вийшла на сцену, як люди вже кричали «Браво!». Це така риса нашої ментальності – озлоблюватись на тих, хто не підтримав нашого земляка. Зараз ми маємо шалену підтримку у людей, я не сподівалася, що так підтримають 10-річну дитину. Більше того, пишуть схвальні відгуки і з інших областей України.
Я завжди підтримую свою доньку думкою, що чим нижчі місця, тим цікавіше. Наприклад, на проект «Голос. Діти» пройшло і багато таких дітей, котрі співають, і таких, що в ноти не попадають. Не хотілось би бути серед цього натовпу. Чому не взяли Софію Терлецьку?!. Бо показали українку, українську пісню, з гарним вокалом. Проте саме Софійку Костянтин Меладзе відмітив фавориткою серед усіх дітей, цей грузино-росіянин на першому ж кастингу, з першої ж ноти сказав Софії: «Ты пройшла!» Але він і дав зрозуміти, що нам там не місце… Щоправда, я не могла сказати цього донечці. Ви, мабуть, помітили, що інші діти співали довжелезні пісні на три строфи, а нам вибрали коротенький куплетик. Вибрали! Там були жорсткі рамки, дякую, що хоч дозволили заспівати пісню на рідній мові, бо за всі 5 ефірів було лише 4 українські пісні. Не відомо, голоси чиїх дітей обиралися: російських чи, може, англійських… Ми були в найостаннішому ефірі, коли команди уже були сформовані, я знала наперед, що нас не оберуть. Втім, шоу «Голос. Діти» неспроста відкривала саме Софія – Меладзе бажав почати шоу красивим голосом. Тим, що донька не пройшла, вона набрала більший рейтинг, ніж якби пройшла. І на прикладі саме моєї доньки видно, що режисери цього проекту зайшли не в те русло. Але вони можуть прийняти рішення пропустити Софію на виступ в прямому ефірі, хоча і без голосування. Наразі я тішуся, що донька побувала на проекті і оцінила все сама, зрозуміла, що вокальний конкурс відрізняється від шоу своїм форматом, якщо на конкурсі оцінюють мистецтво співу, то шоу-бізнес зав’язаний лише на грошах.
Розкажу вам ще одну історію. Два роки тому ми приїхали на конкурс «Бриллианты России», що проходить щороку під патронатом Й.Кобзона, Софійка була єдиною українкою серед учасників. Вона заспівала український хіт «Рідна мати моя» і на гала-концерті набрала найвищу кількість балів. Уявіть собі, коли Софійка співала цю пісню, зал встав. Того дня я вперше зрозуміла ціну жовто-синього прапора, коли зал плакав від української пісні, коли першу премію дали українці, а на московську сцену винесли жовто-блакитний стяг… Тоді ж нам запропонували представляти Росію на «Новій Хвилі» з російською піснею. Та ми відмовились! Хочемо мати підтримку тут, на Батьківщині, співати для наших людей!
Дуже важливим є питання репертуару. Порадившись з багатьма професіоналами, ми обрали українську класику, адже якщо ти сьогодні навчишся співати класику, завтра з успіхом заспіваєш будь-що. Це вічний український хіт, на якого не впливає ні мода, ні плин часу. Ми співаємо також твори Гавриша, Зінкевича, Гаденка, переспівуємо чимало іншомовних пісень.
А для сучасної молоді «хітом» є Дзідзьо. Ми давно знайомі з Михайлом Хомою, який виконує цю роль, якось я запитала: «Нащо тобі це, в тебе ж чудовий академічний голос?» Він відповів, що легше начепити бороду і сказати кілька дурниць, щоб заробити собі копійку. І в цьому біда нашої культури і нашого шоу-бізнесу, в якому пісня поставлена на комерцію. Бо, як каже Світлана Лобода: «Чем выше юбка, тем выше рейтинг». Проте саме вона на тому проекті веде себе як справжній шоумен: робить собі піар.
Я ж виховую доньку на інших цінностях, благо, маю таку можливість. Вихідні ми проводимо в студіях Києва та Івано-Франківська, я сама ідеально володію фортепіано, сама акомпаную їй і на репетиціях, і на концертах. Інші діти бавляться ляльками, для Софійки ж улюблене заняття – сцена… Тому хочу ще раз наголосити – Софія Терлецька не робиться сама по собі, це колективна праця людей, які вкладають в неї душу і роблять огранку її таланту…
Тетяна Зарецька
|
