 Цю дівчину можна просто охарактеризувати : спортсменка, Президент Дитячої Республіки і просто красуня. Саме такою є Любінець Софія. Не кожен за все своє життя досягне таких результатів, які вже нараховані у юної 10-класниці. Про те, як їй вдається поєднувати такі протилежні захоплення ми і поговоримо сьогодні.
- Софіє, ти – Президент Дитячої Республіки Бурштинської школи №2, паралельно з цим ти займаєшся танцями, та ще й успішно вчишся. Як ти це все встигаєш?
Софія: Не скажу, що це легко, але одне другому не заважає. Адже улюблені справи я роблю із задоволенням, тому це не приносить мені значних клопотів. Також я впевнена, що для будь-якої справи знайдеться час, якщо його правильно розподілити.
- Як взагалі тобі вдалося добитися такої високої посади у твоїй рідній школі, адже це нелегко бути керівником школярів?
Софія: «Все починається з малого…» - говорить народне прислів’я. От і для мене все так і було. Одного разу мені запропонували грати роль автора у шкільному театрі. Я дуже старалася і мій дебют оцінило керівництво та, звичайно, наша шкільна громада. Потім я брала активну участь у житті навчального закладу: безліч концертів, де я була ведучою, вистав, відкритих уроків. Думаю, що добре запам’яталася глядачеві, тому на чергових виборах, які проходили у 2012 році, мене обрали Президентом Дитячої Республіки школи №2.
- У вільний час, як мені відомо, ти займаєшся танцями. Що і коли тебе підштовхнуло відвідати заняття з такого виду спорту?
Софія: Мої батьки ще у дитячому садку помітили мою жвавість. Вони хотіли, щоб я була всебічно розвиненою особистістю, саме тому, у 6 рочків віддали мене до Палацу культури на танцювальний гурток.
- Чого ти досягла у цьому виді спорту? Чи плануєш займатися танцями в подальшому? І взагалі, хто надихає тебе на перемоги?
Софія: Перш за все, танець допомагає мені розслабитись, для мене – це розмова з моїм тілом. Не можу сказати, що досягла великих успіхів, але декілька «золотих» медалей додому привезла (сміється). Наприклад, нещодавно я змагалася у Тернополі у Всеукраїнських змаганнях із сучасного танцю «Кубок Західного Регіону» у категорії «юніори ІІ СОЛО», програма:хіп-хоп і диско, де зайняла 1 місце. На перемоги мене завжди надихає моя перша вчителька з танців Пушкар Галина Степанівна, тому і цю чергову перемогу присвячую їй. А щодо майбутнього, то я не уявляю своє життя без танців, тому все подальше життя буду вдосконалювати свої вміння.
- Здається, що ти вже всього досягла. А ким хочеш бути в майбутньому?
Софія: Своє майбутнє хочу пов’язати з медициною, хочу бути хірургом. Вважаю, що рятувати людей – це благородна справа. А, оскільки, в нашій країні не достатньо спеціалістів у подібній галузі, я буду робити все для того, щоб не тільки вдосконалити сучасну медицину, але й розширити її горизонти. Хотілось би у чомусь навіть бути схожою на Амосова або Богомольця – так само відчайдушно лікувати людей і запам’ятатися в історії нашої країни (сміється).
- То ці видатні люди – твої кумири?
Софія: Скоріше – ні. У мене немає кумирів. Я не намагаюсь нікого наслідувати, скоріше беру в людей позитивні риси і «виховую» їх у себе. Вважаю, що кожен – індивідуальність, тому особистість «з родзинкою» швидше запам’ятається.
- Тобі лише 15 років. Що можеш порадити одноліткам?
Софія: Вчитися. Бо я зрозуміла на власному досвіді, що розум – це найбільший скарб. Підлітків більше цікавить картинка, але на неї вони не дивитимуться вічно, а – знання перевершать будь-який краєвид.
- У твоєму насиченому графіку залишається місце для особистого життя?
Софія: Хоч і багато-хто стверджує, що «любові всі віки покірні», але я вважаю, що мені зарано думати про такі серйозні речі. Я не підтримую культу «зустрічань» у підлітковому віці.
- Скоро у тебе День народження. Як плануєш відсвяткувати?
Софія: Я не робитиму грандіозного святкування. Просто проведу цей день з рідними і друзями.
- Вітаю тебе з 16-річчям, (5 квітня - ред.), всього тобі найкращого. Успіхів!
Людмила Стефанюк
|
