Реалії сьогодення змушують щоразу повертатися до наболілих питань екології, намагатися знаходити шляхи їх вирішення  і робити прогнози на майбутнє, бажано оптимістичні. Проте… Справа оздоровлення довкілля вимагає людської небайдужості з однієї сторони, і зусиль та чималих капіталовкладень з боку держави. Для Галицького району в цілому і міста Бурштина зокрема ось уже 40 років каменем спотикання є сміттєзвалище. Розташувалось воно між селами Німшин та Різдвяни (Старомартинівської сільської ради), розляглося на площу 3, 7450 га. Спочатку ця територія використовувалась для викиду промислових відходів під час будівництва Бурштинської ТЕС, але в 1947 році рішенням Виконавчого комітету Галицької районної ради було постановлено «…Німшинський пісчано-гравійний кар’єр площею 43 га тимчасово використати під вивіз сміття». Народна мудрість каже, що немає нічого більш постійного, як тимчасове, тож по нинішній день маємо чималий полігон твердих побутових відходів, напівофіційне звалище, що знаходиться на балансі Бурштинської міської ради. Пролити світло на проблеми функціонування Німшинського сміттєзвалища ми попросили заступника начальника ЖКГ Любомира Миколайовича Николайка та Тетяну Михайлівну П’єкну, майстра дільниці по вивозу та утилізації побутових відходів.
«В один час люди піднімали питання про нове місце для смітника, - розповідає Любомир Миколайович – в Дорогівському лісі, на місці згарища, але до реалізації цієї задумки так справа і не дійшла. Поміж тим вартість захоронення відходів постійно зростає, збільшуються і екологічні вимоги до полігонів ТПВ. Ми вивозимо, утрамбовуємо і засипаємо сміття землею, робимо все, що в наших силах. На більше, на жаль, бракує коштів. Частково проблему сміття можна вирішити шляхом сортування – тут уже люди повинні також докладати зусиль, і методом переробки біомаси на компост, для озеленення міста.»
«Вивозять сміття КП «Житловик», Бурштинська ТЕС, КП «Галич», Бовшівська сільська рада, Кулінарний технікум, підприємці, які мають укладені з нами договори на утилізацію, – зауважує Тетяна Михайлівна. Ніхто стронній без договору не зможе під’їхати, у нас чергує працівник на шлагбаумі. Щоправда, інколи доводиться мати справу з людською наглістю, можуть висипати сміття просто посеред дороги… Зараз ми працюємо в напрямку покращення роботи полігону, вже виконали прочистку канави при в’їзді. В найближчий час, згідно припису, ми повинні встановити пожежний резервуар та щити із засобами пожежогасіння, розробити інформаційний щит про полігон та встановити його при дорозі до звалища.»
«Крім цього, основними задачами є також встановлення дизбар’єру   і реперів контролю за ущільненням, сподіваємось справитись з ними протягом поточного року. Ще в наших планах – огородити полігон сіткою, але рибацькою, а не металічною, щоб не вкрали…» - додає Любомир Миколайович.
…Тим часом на сміттєзвалищі вирує життя: крім настирних мух, тут трудяться окремі мешканці навколишніх сіл. Для них це чи не єдина можливість заробити копійчину. Проте до розмови не дуже охочі, кидаються навтьоки, прихопивши важкі сумки з скляною тарою, картоном, та іншим мотлохом. Я зупиняюсь коло ще не старої, та вже втомленої життям жіночки. Ніяковіючи, розповідає мені моторошну історію зради, відчаю і спроби вижити: чоловік покинув її з діточками напризволяще, пішов до іншої, вкравши помешкання та сімейні заощадження. Вона зла на весь світ, озлоблена і на мене – за те, що спитала її ім’я… А неподалік хлопчаки віком 12-16 років, обідають просто тут, на звалищі. І теж не признаються, як їх звати. Чи соромно, чи ім’я оберігає рештки людської гідності?.. «Ми полюємо за металом! Тут взагалі багато скарбів, кажуть, що іноді і гроші з находять, цінні речі, мобілки… Майже щодня буваємо тут, бо зараз на канікулах. Коли йде навчальний процес, розбігаємось по школах і бурсах.» Питаю, чи батьки знають, чим займаються їхні діти. «Звичайно, вони розуміють, що нам хочеться підзаробити трохи своїх грошей, щоб не просити у мами з татом. Приблизно по 50-60 грн. в день можна мати, якщо не лінуватись.» Побачивши моє здивування, переконують: «А ви гляньте під ноги, пані, там пружина валяється, десь на кілограм, а це майже 5 гривень! Тратимо гроші на свої потреби, щоб ходити на дискотеку і пригощати дівчат.» Використовують хлопці для «полювання» спеціальний робочий інструмент – нагадує кирку або сапу, ним зручно порпатись у смітті. Питаю, як друзі сприймають це їхнє заняття: «Нормально, вони теж частенько сюди забігають!» Оченята горять азартом, кожен вірить, що відшукає щось цінне. Це нагадує лихоманку, сміттєву лихоманку…
Як бачимо, ситуація неоднозначна: начебто несанкціоноване сміттєзвалище має гори мотлоху і купу невирішених питань. Десь проскакує думка про будівництво сміттєсортувальноїлінії, десь,часом, цюдумку блокують не завжди розуміючи масштабу проблеми. Проблеми, котра скоро може стати нагальнішою за політичні баталії та економічні показники.
До речі, ученими підраховано, що щорічно жителі України виробляють 11 млн. кубометрів побутових відходів, вони займають площу 260 тисяч гектарів — приблизно таку ж площу, як держава Люксембург.
Також вже пораховано, що в Україні із накопичених за рік твердих побутових відходів (ТПВ) повторну переробку проходять лише 3%. Решта звалюється на полігонах, які не відповідають жодним екологічним вимогам. Потужності більшості сміттєвих осередків вже вичерпали свій ресурс: 242 з них недіючі, 248 — перевантажені, а ще більш як 1100 не відповідають нормам екологічної безпеки.
Т.З.