25 вересня у Івано-Франківській обласній філармонії стартував новий, уже 73-й концертний сезон. Розпочався він концертом під назвою «У світі прем’єр», у якому були задіяні як знані і шановані колективи філармонії, так і нові обличчя. Так, з метою популяризації класичної музики серед молоді, обласна філармонія працює в напрямку розширення жанровості колективів, вона наче розмиває чіткі канонічні рамки класичної музики. Серед молодих талановитих виконавців на цьому концерті яскраво спалахнуло сопрано нашої землячки Оксани Романюк.
Оксана Романюк – молода, але вже знана співачка не лише на теренах Прикарпаття, України загалом, але й за кордоном: артистка встигла попрацювати в Женеві (Швейцарія), де виконувала пісні на дитячому фестивалі циркового мистецтва. А починалася її стежина тут, у Бурштині. Палац культури «Прометей» є основним мистецьким центром міста, в якому активно розвивалася діяльність різних творчих колективів, а також вокальна студія естрадних виконавців під керівництвом композитора Ігоря Іванціва. Вихованкою цієї студії була і Оксана. Вже з десятирічного віку дівчина брала участь у різноманітних вокальних конкурсах, за нею числиться низка перемог у таких всеукраїнських конкурсах, як «Золотий тік», «Захід 21 століття», «Червона рута», «На хвилях Світязя», «Чорноморські ігри». І не останню роль у становленні особистості співачки відіграв телевізійний проект «Голос країни» - Оксана отримала не лише творче «загартування», але й здобула нових шанувальників її творчості по всій Україні. Саме завдяки цьому шоу в інтернет потрапили фрагменти її виступів на проекті і уривки сольного концерту. Зараз Оксана Романюк входить до 50-ки найкращих вокалістів України. Ще одною важливою віхою життя артистки стала її творча співпраця з колективом талановитих музикантів „Best Orchestra”, саме у супроводі цього оркестру відбувся її перший сольний концерт. На концерті «У світі прем’єр» співачка виконала надзвичайно чуттєву ліричну композицію «Карпатська зустріч», на слова Романа Юзви і музику Ігоря Іванціва. Чарівний голос і магнетизм цієї виконавиці був нагороджений бурхливими оплесками глядачів. За лаштунками ми привітали Оксану Романюк з дебютом на сцені обласної філармонії і поставили декілька запитань. - Оксано, коли Ви почали співати? «Скажу, здавалось би, банальну річ, але то правда: відколи себе пам’ятаю. Ще дитиною мала сильний потяг до музики, я навіть не уявляла себе в інших іпостасях. Хоча закінчила економічний факультет, - пішла іншим шляхом. Зараз дякую Богу за те, що маю можливість займатися улюбленою справою. Мені іноді дорікають, мовляв, ти могла би бути десь далеко, в Києві, чи ще десь, але, як каже Ігор Іванців, ліпше бути кимось тут, аніж ніким там. Я прив’язана до рідної землі, тут моє коріння і мої слухачі. Саме вони найкраще розуміють і сприймають мою творчість. - Якось в інтерв’ю Ви самі зізналися, що більше тяжієте до класичної естради, навіть до камерного співу. Які Ваші наступні звершення, чим ще потішите шанувальників? - Я себе дуже довго шукала, пробувала в різних амплуа, проте мені найбільш близька українська класична естрада і народні пісні. Тож надалі працюватиму у рідній стихії. Сьогодні я бачила очі публіки, їх легке здивування стосовно того перепаду репертуару, що відбувся в філармонії, від класичних канонів класики до моєї пісні, естрадної за напрямком. Але будемо вчити глядача сприймати нове. Зараз ми з Ігорем Михайловичем якраз працюємо над новою піснею. - Тобто Ви і надалі збираєтесь співпрацювати з філармонією? - Так! Офіційно з 1-го вересня я є солісткою філармонії. Вже підписані папери. Я ж іще працюю у палаці культури «Прометей», тому досить часто буваю у рідному Бурштині. Творча людина має встигати багато. - Хто підтримує Вас у творчих починаннях? - Найперша моя підтримка – це моя сім’я, дворічна донечка Христинка і чоловік Богдан. В них я черпаю сили і натхнення. Христинка, до речі, також уже співає. До нашої співочої родини входить і хресний тато моєї донечки – Степан Єднак, це відомий музикант Прикарпаття, він є диригентом колективу „Best Orchestra”. Звичайно, Ігор Михайлович, мій наставник, також надає підтримку, створюючи прекрасні мелодійні пісні. Але якщо ви питаєте про підтримку матеріальну, то тут я маю подякувати колишньому директору Бурштинської ТЕС Мирону Романіву, саме він багато мені допомагав. І неодмінна складова самої мене – мій слухач. Коли бачу, як горять очі у публіки, ладна співати без спочинку. Розумію, що зараз не дуже популярний обраний мною ліричний україномовний жанр, але стараюсь догодити смакам глядачів. - Оксано, а Ви самі пишете пісні? Які пісні є для Вас улюбленими? - Іноді потихеньку на самоті пробую писати, чоловіку випадає «випробування» їх слухати, все чекаю натхнення, щоб доробити їх. Щодо мого власного репертуару… Дуже люблю пісні Ігоря Михайловича Іванціва, одна з них – «Колискова України» на слова Романа Юзви, на жаль, нині покійного. Взагалі, багато доленосних пісень в моєму репертуарі саме на слова Юзви. Люблю також співати пісні, які виконувала Квітка Цісик… Хоча є пісні, які я люблю, але боюся співати, але це теж залежить від настрою і реакції публіки. - Дозвольте ще раз привітати Вас з дебютом, Вам справді підкорилася ця сцена. Бажаємо натхнення, наснаги, овацій! Т.З.
|