19 грудня за юліанським календарем греко-католики і православні християни всього світу відзначають День святого Миколая Чудотворця. Скажу більше, святого поважають навіть мусульмани. Хто ж він?.. Чим заслужив людську любов і шану впродовж багатьох століть? Насамперед, реальна історична особа, смисл життя якої – нескінченна допомога нужденним… Недарма ж його називають Угодником.
Про життя й діяльність Миколая відомо мало, зараз дуже складно визначити, де правдиві історичні факти, а де легенди. Знаємо напевно, що він народився в другій половині третього століття в грецькому місті-колонії Патара (сучасне Демре, Туреччина), в сім’ї побожних християн Феофана та Нонни. Від батьків Миколай успадкував не лише чималий статок, а й тверду віру у Господа, хлопець вирішив присвятити своє життя богослужінню. Саме з цією метою він переселяється до Мири, де дядько готує його до сану священника. То був важкий час, коли в Римській імперії переслідували і вбивали християн. Силою слова Миколай зміцнює у Мирах віру Христову, за що разом з іншими християнами його було кинуто до в’язниці. І навіть тут, терплячи голод, холод і збиткування, молодий священник находить для кожного стражденного добре слово і підтримку. Під час правління імператора Ліцинія християнам дихалося значно легше, ймовірно, саме в той період Миколай, тепер уже в сані єпископа, очолює паству. Спадок батьків він віддає на справи благодійні і милосердні, двері його дому завжди відкриті для людей. Вдови, безприданиці, хворі та каліки завжди знаходили на порозі свого помешкання несподівані дарунки, причому саме тоді, коли найбільше цього потребували. Миколай опікувався і ремісниками, котрі своїми інструментами намагались полегшити щоденну працю робітників, і студентами, що опановували науки… А ще єпископ допомагав дітям, постійно піклувався про сиріт, щоб з них виросли чесні і хороші люди.
До наших часів дійшли відомості про участь Миколая у Вселенському Соборі, на якому було проголошено Символ Віри, на жаль, підпису єпископа не збереглося. Земний шлях Миколая закінчився орієнтовно в 345 році.
Існує прекрасна легенда про те, що вже у раю святий попросив у Бога можливість допомагати людям в потребах і надалі. Чудотворець уважно вислуховує і діток, і бідних, і подорожуючих. Якось Господь шукав свого вірного Миколая: «Де ти був? Чому на тобі така брудна одіж?» - «Я допомагав біднякові витягувати воза з болота.» - відповів Святий Миколай… В цьому весь характер вічного альтруїста, що милосердя і доброчинність розумів як вияв любові…
Віра в Святого Миколая на Україні виникла разом із початком християнства. Будуються храми і церкви з його ім’ям, в українських хатах образ Миколая-Угодника займає чільне місце разом з іконами Божої Матері та Ісуса. А пісня-молитва «Ой хто, хто Миколая любить…» належить до найдавніших зразків української поезії.
Так, Миколай справжній. Він справді жив, творив добрі діла і став святим по смерті.
Його образ в комерційних цілях використав один рекламний бренд, створивши американського Санта Клауса. А ще хитріше вчинила верхівка керівництва СССР, підмінивши релігійного святого абсолютною вигадкою – Дідом Морозом. То було в далеких 30-х роках минулого століття, на щастя, Галичина та більша частина Західної України все ж зберегла цю прекрасну традицію, потайки готуючи подарунки малятам. І навіть Дід Мороз зі Снігуркою у нас прижились і стали українськими, а подарунки вони дарують просто так, за віршики. Тобто відсутній виховний елемент…
Зараз ті люди, які допомагають ближнім, ніби продовжують справу Миколая. До речі, подарунки під подушечку ще треба заслужити, бо лише чемним діточкам приносять подарунки, неслухняні ж отримають різку. Останніми роками якось утвердився звичай писати Святому Миколаю лист з проханням. Проте діткам варто пояснювати, що небесний Угодник – не дядько Семен з міської ради, йому треба не побажання пред’являти, а добрі вчинки, послух, старанність. І правильно подавайте дитині таємницю цієї ночі, мовляв, я лише продовжую справу Миколая на землі, я люблю тебе, дитинко, і хочу зберегти для тебе це диво.
День Святого Миколая гарно відсвяткували в навчальних закладах Бурштина, цього дня ми завітали на святковий ранок до школи №2. І потрапили на справжню виставу, де маленькі артисти 1-Б класу під керівництвом вчительки Марії Миколаївни Михайлюк натхненно співали пісеньки і розказували віршики. Глядачі мали змогу заглянути до української оселі, де дітки чекають Миколая. Вчителька розповіла учням легенду про Чудотворця, були і молитви, і прохання; навіть «ангелик», «зіронька» і «чортик» з різочками були на святі.
Тим часом діти ділились враженнями: 7-річний Павлик був чемним протягом року, тому дуже сподівається на іграшки і солодощі, а тато Павлика зізнається: «За союзу то замовчувалось, діти ходили на новорічні концерти з дідом Морозом. Вважаю, що добре було б дотримуватись обох традицій, щоб діти одержували якомога більше позитивних емоцій».
15-річні Олеся та Діана розповіли, що були не дуже слухняні, але все ж прагнуть також одержати подарунки: «Солодощі, мандарини, можна трохи косметики».
Вони давно вже знають, що функції Святого Миколая виконують найрідніші люди, але справді вірять в духовну поміч Чудотворця. Їхня ровесниця Вікторія зізналася, що найбільшим подарунком для неї був би відпочинок від уроків, дуже вже дівчина втомилась від навчання. Віка охоче підтримає добру традицію в майбутньому. Потішила нас відповідь маленьких п’ятикласниць – Христинка визнає, що не завжди чемно себе поводила, але обіцяє бути слухняною і просить доброго, таємничого Миколая принести їй …енциклопедію. «Хочу багато знати і вирости розумною людиною!» - сказала дівчинка. Її подруга Тетянка також хотіла би отримати багато книжок, дівчата люблять читати. А ось Віталій, йому 12 років, вже отримав ноутбук: «Батьки купили!» - хвалився хлопець. Ми запитали, чи він хоч раз звернувся молитвою до Угодника… «Було таке… Я вірю в нього, Миколай мені цікавіший і рідніший за сценічного Діда з смішною бородою.»
Пригадували дитинство і дорослі бурштинці, наприклад, пан Василь розповів нам, яка то велика радість була – знайти під подушкою цукерку! Бо жилось батькам нелегко, часто бувало, що й подарунків не мали де взяти… Пані Надія також розказала про своє дитинство: «Нас у мами було троє, і щоразу ми знаходили подарунки! То були книжечки чи пряники, цукерки і яблучка. В нас ще брат святкує іменини цього дня, то свято завжди минало весело. Але в школі ми того не казали, не можна було.»
…Якби Святий Миколай сьогодні звернув свій милостивий погляд на наше місто, почув би зовсім звичайні прохання: здоров’я для своєї родини, злагоди, добробуту. Ось цінності, які справді варто вимолювати у святих.
Тетяна Зарецька
|
