 Напередодні знаменного свята – Дня вчителя - ми з особливою теплотою згадуємо своїх наставників, вчителів та викладачів, тих, хто дарував нам знання і отримував щедрі сходи на освітянській ниві. Мова сьогодні піде про Наталію Костянтинівну Слободян, директора Бурштинської загальноосвітньої школи №3.
Наталія Костянтинівна – заслужений учитель України, учитель-методист, що веде Малу академію наук, її вихованці – неодноразові переможці олімпіад з хімії, в тому числі й всеукраїнських.
Педагог родом з Півдня України. Народилась пані Наталя в с. Парутине , Очаківського району, Миколаївської області, в сім’ї звичайних селян, закінчила Парутинську середню школу. Вчилася гарно, тому після школи юна Наталя прагнула поступити в медичний вуз. Проте не склалося, для вступу не вистачило всього одного балу. Наталя влаштовується працювати піонервожатою в піонерський табір і якраз тоді помічає за собою вміння напрочуд легко ладнати з дітьми. На всесоюзних курсах дівчина захопилася педагогікою та психологією, і згодом поступає в Херсонський педагогічний інститут, на природничий факультет.
Після закінчення інституту, за направленням, вона приїжджає в Бурштин. То був 1974 рік. Наталя Костянтинівна починає працювати в школі №3, спочатку на посаді вчителя хімії та біології , а з 1991-го року – директором школи. І ось – 44 роки педагогічного стажу за плечима, вчительку люблять учні і поважають колеги. З подивом помічаю, що і сьогодні в директорському кабінеті школярик вирішує хімічні рівняння і визначає валентності хімічних сполук. Запитую Наталю Костянтинівну, яким чином вона стільки всього встигає, в чому секрет її успіху. Педагог посміхається:
- Треба любити дітей і не рахуватись з своїм часом. Як директор школи, я в першу чергу зацікавлена в тому, щоб вирощувати особистості. Важливо вчасно помітити в дитині нахил, талант. У нас козацька школа, ми можемо похизуватися особистостями, які формувались під впливом козацької педагогіки, нашої історії та звичаїв. При школі ми створили музей народознавства, щоб привчати дітей до етносу і козацької спадщини. Багато подорожуємо: ми були у Севастополі, Каневі, відвідали Шевченківські місця. Ось 8 жовтня на запрошення Обласної Черкаської адміністрації знову виїжджаємо в подорож до Чигирина і Холодного Яру, нас там чекають. Також підтримуємо зв’язки з Генеральною козацькою канцелярією. За 6 років, відколи створено козацьку школу, в нас було три отамани, і всі вони виросли цікавими особистостями, кожен відзначився чимось особливим. В козацтві також треба мати надійний тил, в моєму випадку це педагогічний колектив, віддані своїй справі люди.
- Що порадите молодим педагогам?
- В першу чергу терпіння, бо діти різні, але кожна дитина – індивідуальність. Раджу постійно працювати над собою, вчитель має бути дуже ерудованим. Як казав Василь Сухомлинський: «Школа наша має бути школою радості». Дитина має приходити до школи і радіти, спілкуючись з учителем. Отоді вона буде жити з розумінням того, для чого власне прийшла до школи і для чого їй потрібні знання. Бог кожного школярика чимось обдарував, задача вчителя полягає в тому, аби виокремити цей талант і розвинути його у правильному напрямку. Десь у 4-5 класах уже видно, до яких наук дитина схильна більше. Тож вчитель має бути добре підготовленим і науково, і психологічно. Зараз молодь не дуже хоче працювати в школі, нарікають на те, що мала зарплата, часто молоді вчителі ідуть до школи просто пересидіти і вичитати програму. Нема того, щоб попрацювати з учнем додатково чи посидіти після уроків, вкласти душу, одним словом.
- Ваше ставлення до нововведень в освіті?
- Як правило, вони є експериментальними, теперішні зміни в програмі зовсім не позитивні і далеко не досконалі. Взяти хоча б підручники, надміру складні як на перші класи. Колись результати в навчанні були набагато кращі, зараз все ускладнюють. Якість освіти на рівень покращилася б, якби автори навчальних книг вміли пояснити складне простими словами. В старших класах також свої проблеми, бо лише одиниці добре засвоюють програму, а в решти дітей просто виникає бажання перестати вчитися. Усі ці інноваційні технології це добре, але не варто пірнати в них з головою. Біда в тому, що діти перестали читати художню літературу, користуються калькулятором замість голови, бо набагато легше натиснути кнопочку, аніж множити чи ділити в стовпчик. Виняткове зло на мій погляд – комп’ютерні ігри, які не дають розвитку, а лише викликають агресію. Потрібна здорова альтернатива, а саме хімічні, фізичні, біологічні досліди, де в лабораторних умовах, шляхом експерименту учень пізнає основні закономірності розвитку природи, а комп’ютер не дає розуміння і бачення навколишнього середовища.
- Школа вчора і сьогодні – чим вона відрізняється?
- Коли я прийшла у 3-тю школу – а так було по всі радянській країні – тут усе насаджувалось зверху. Діти дотримувались жорсткої дисципліни: не мали права прийти без піонерського галстука, загубити комсомольський квиток тощо. Вони говорили не те, що думали, а те, що їм нав’язували. Від цього і ми, і вони почувались пригніченими, замкнутими зсередини. Інколи виникав конфлікт, коли діти намагались випитати, що не слід, а вчитель не вмів гідно вийти з ситуації. Тепер усе інакше, дякуючи Богу, живемо в зовсім іншій державі, де не треба кривити душею, де любиш рідне і навчаєш любові до рідного. Діти стали більш розкутіші, говорять все, що їм заманеться, знаючи, що мати власну думку набагато краще, ніж сприймати чужі стереотипи.
- Наталіє Костянтинівно, дозвольте привітати Вас з святом, подякувати Вам за невтомну працю, за великий талант сіяти зерно науки в дитячі серця! Здоров’я Вам міцного і довголіття!
|
