«Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох»
 Ліна Костенко
Працівники міської дитячої бібліотеки провели літературно- мистецьку студію «Б’ють у крицю літа»  із учнями ЗОШ №1 8 кл. (кл. керівник Зубрицька Л І.)  присвячену 80-річчю Бориса Олійника. Поет, публіцист, перекладач. Автор понад трьох десятків поетичниг книг, уславлений лауреатськими званнями, перекладений багатьма мовами світу, невтомний громадський та політичний діяч – таким є Борис Ілліч Олійник. Народився поет 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка Новосанжарського району. Хлопець рано полюбив художню літературу. Любив читати, пробував писати. Він був ще в п’ятому класі, коли новосанжарська районна газета надрукувала перший вірш. Згодом став її позаштатним кореспондентом. Середню школу закінчував у Нових Санжарах. 1953 року вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Студентом відвідував літературну студію, друкувався в газетах та журналах. У 1957 році на Всеукраїнському поетичному конкурсі твори Б. Олійника зайняли перше місце. Закінчивши університет 1958 року, поет працював у редакції газети «Молодь України», у журналах «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна», обирався секретарем правління Спілки письменників України. 1962 року побачила світ його перша збірка «Б’ють у крицю ковалі». 
Свою творчу і громадську діяльність Борис Олійник почав у молодіжній пресі на рубежі п’ятдесятих-шістдесятих років. То був пік хрущовської «відлиги» - п’янкої, молодої і ... непослідовної. Працюючи завідуючим відділом культури редакції газети «Молодь України», Борис Олійник гуртує всі найкращі молоді  літературні сили, видає на шпальти великі добірки, оповідання провідних нині поетів і прозаїків-шістдесятників. Всі газети прицільно «били» по них, наче підводили їх до лави суду, а молодіжна газета стараннями поета відчайдушно підтримувала майбутніх речників національного відродження. Він благословив у світ перший у республіканській пресі вірш свого університетського товариша Василя Симоненка «Дід умер». Він організував «круглий стіл» майбутніх дисидентів і нинішніх національних лідерів. Вірність друзям, принципам, раз у житті обраним орієнтирам – честі, совісті, рідній землі, батьківським заповітам, здатність на вчинок. У часи, коли почалися політичні репресії шістедисятих років, скільки його колег зламалися, каялися, виступали з осудом товаришів, які  «спіткнулися». Борис Олійник принципово відмовлявся брати участь у зрадницьких акціях і не підписав «колективного осуду» під назвою «Еверест» підлості, який розпочав чорний період у гоніннях на шістдесятників. Його лірика вражає. Особливо його поезія, присвячена матері. Адже зростав він, вдовиний син, під опікою матері, бабусі та тіток. Для Олійника мати – це міра всього чесного та людяного в житті, міра совісті. Він порівнює Матір із сонцем. Вона – сива ластівка, сиве сонечко. Ця сильна волею жінка мужньо терпіла свою вдовину долю.Борис Олійник ніколи й словом не дорікнув тим, хто жив в системі інших координат. Він не критикує й тих, хто еволюціонував у своїх поглядах від комуністичної ідеї до демократичної, хоч і не бачить між ними принципової різниці. Кого він критикує, так це тих, хто, зрікшись старих переконань, паразитує на нових.
 Бурштинська міська дитяча бібліотека