Творча молодь міста у піснях, танцях, віршованих рядках передала енергетику, дух тих далеких подій, які нажаль відгукуються в сьогоденні. Ще кілька років тому День Крутів у свідомості більшості був однією зі сторінок історії, сьогодні, цю трагедію, розуміємо глибше, усвідомлюємо ціну незалежності, знаємо на собі, що таке біль втрати, коли із життя іде цвіт нації: чиїсь сини, чоловіки, батьки.
Відзначаючи цю трагічну дату – День Крутів, як зазначив у своєму виступі голова братства вояків ОУН-УПА Галицького району Микола Яцків, воїни УПА були натхненними цими ідеями, силою молодого покоління, яке немаючи ніяких військових навиків, лиш силу патріотизму, пішли на захист рідної землі. Вони загинули, але не марно, сила духу, що жила у них, прагнення до волі й процвітання рідної землі, передалася усім наступним поколінням. Не було би Крутів, не було б тоді й УПА. Цей дух патріотизму передавався з покоління в покоління. Сьогодні знову на нашій незалежній Україні, яка так дорого дісталася нашому українському народові, йде боротьба. Споконвічний ворог нашої держави, наш північний сусід, Росія, «москалі», зазіхають на нашу землю. У боротьбі за незалежність, знову гинуть наші побратими. Українці ніколи не зазіхали на чужу землю, боролися та й борються тільки за свою.
Крути
У думці – знову тліє – бій у Крутах…
О, неповторний часе золотий!..
Ми всі були зелені ще, як рута,
Але в душі палав вогонь святий.
І хоч навколо вир вогню шалено
Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс;
Ми не схилили сонячне знамено
І бій важкий не видавив нам сліз.
Ми перед світом свідчили потугу
І довели, ми – лицарські сини,
Хоч не змогли розбити люту хугу
Та ще раз вчули пахощі весни.
За ту невдачу, що зазнали Крути…
Ні, не дарма пече серця наш гнів,
За ті могили, навіть без хрестів,
Що стогін їх щоночі й досі чути.
Хай виє знов зима поривом лютим…
Та ми – дорогу знаєм до мети:
Лицарство Крут! О, нам вас не забути.
Ваш чуєм зов – невтомно далі йти.
М. Лавренко, учасник Крутянського бою.  1978 р.

Пам’ятай
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна Криваві жнива
Зібравши  для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна  життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
Вірш Олександра Олеся «Пам’ятай». Написаний в еміграції в Чехословаччині 22 серпня 1931 року. Історія повторюється? Чи не занадто дорогою ціною?