Четвер, 17.10.2019, 19:51
Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу
Наші партнери
Календар
«  Жовтень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2015 » Жовтень » 5 » КОЛИСЬ БУЛИ КРАЩІ ЧАСИ...
16:12
КОЛИСЬ БУЛИ КРАЩІ ЧАСИ...

Відлік історії для Бурштинської дитячо-юнацької спортивної школи веслування починається ще з 1965 року, коли В.Светачов створив секцію з греблі при завкомі Бурштинської ДРЕС. Через кілька років секцію було реорганізовано, а в 1969 році в Бурштині створюється ще одна школа веслування на байдарках і каное. Перші офіційні змагання і перші успішні виступи відбувались ще в далекому 1966 році, то був чемпіонат Івано-Франківської області, на якому бурштинські веслувальники вибороли перше місце. Згодом були перемоги на обласних, республіканських та союзних змаганнях. З 1969 року ДЮСШ очолював В. Ходінов, а з 1984 – В. Маковій. В цей період розквіту секції веслування на байдарках та каное засвітились такі імена як: М. Вольман, І. Смеречанський, Б. Бендер, В. Гелетей, С. Островський. А вже в період незалежності золоті медалі чемпіонату України здобули М. Адамів та О. Крисюк. 
Нова історична віха принесла з собою економічну кризу та погіршення фінансування, перестала оновлюватись матеріально-технічна база, зменшився потік дітей. Але школа працювала, виховуючи призерів обласних і міжнародних турнірів. 
Чим живе Бурштинська ДЮСШ нині, цікавився «Бурштинський вісник». 
Фінансуємось ми з обласного бюджету. – розповідає Володимир Дмитрович Маковій, директор школи.  – але то лише зарплата. Цього року нам трохи допомагали ДТЕК і місто. Наприклад, підтримали нас в поїздці на зональні змагання, що відбувалися 10-12 липня у смт. Добротвір (Львівська область). Наші учні прийняли участь, потрапили у фінал. 17-19 вересня у Львові також проходив турнір на першість кубка федерації України. Наші два спортсмени взяли участь, один з них потрапив до півфіналу, далі не зміг пройти. Причина? Гадаю, в тому, що у нас застарілі човни і ми не можемо скласти достойну конкуренцію. 
- Розкажіть, будь ласка, в якому стані перебуває матеріально-технічна база школи?
- Є лише 2-3 човни, які ще можуть показати хороші результати, хоча зараз практично всі спортсмени виступають на човнах більш високого рівня. Згідно з програмою школи веслування, на кожного спортсмена повинне бути весло, індивідуальний човен, рятувальний жилет, хороший захисний костюм. От зараз похолоднішало, добре було б мати балонові костюми, щоб дитина не мерзла. Човни у нас ще з 70-х років, в 90-тих, правда, були придбані ще два човни. Згодом, десь 10 років тому, купили ще один, трохи кращий, для чемпіона України. Зараз подібні човни коштують 3 тисячі євро. Ціна весла – 300 євро. Воно зроблене з вуглеволокна, вагою 800 грам, а старіші зразки важчі. На сьогодні маємо 10 човнів, з них 8-9 одиночок і 3 двійки. Ми зараз тренуємось лише на байдарках, а в Івано-Франківську (спортивний клуб веслування «Альбатрос») більш каное культивують. Наразі тренувальна база має лише 3 човни, з якими можна брати участь в змаганнях, а решта – латані-перелатані. Виходимо з ситуації по-різному, клеїмо, ремонтуємо. Але човни вже такі старі, що 2-3 тренування – і треба заробляти тріщини знову. Те саме з веслами…
- Скільки дітей відвідує заняття?
- Записано багато, до 130 дітей. На постійні тренування ходить значно менше, тому що трохи походять і розчаровуються, що нема на чому займатися. За літні табори було до 50-60 дітей. Зимою ходимо в спортзал, в басейн – щоб навчитись плавати. 
- Як часто проходять тренування?
- Тричі в тиждень займається початкова група, а якщо кваліфікація підвищується – то 4-5 разів на тиждень, інколи треба і 6 разів. Заняття тривають півтори години. Зараз дозволено набирати дітей віком з восьми років. З власного досвіду скажу, що іноді приходять хлопці 12-13 років, і підтягнутись не можуть, слабенькі діти стали. А з 8-9 років дітей легше привчити до правильної фізичної підготовки, поступово збільшуючи навантаження. Літом, правда, були юнаки, що бажали навчитись веслувати на каное. Але там складніше працювати, бо в каное гребці веслують на одному коліні, а в байдарці сидячи. 
- Ваш підхід до вихованців?
- Стараємося підходити індивідуально, бо діти різні. Їздимо по селах, запрошуємо на тренування. Заняття безкоштовні, раз в рік членські внески – 50 грн. Буває, що батьки і того не дають, воліють заплатити за якісь інші секції. Треба розуміти, що веслування дає всебічний розвиток, ми прагнемо, щоб дитина більше рухалася. Перед заняттям обов’язкова розминка 20 хв., пробіжка. Четвер у нас – день загальної фізкультурної підготовки, футбол, кроси, підтягування, віджимання, тренажери. 
- Ким пишається Бурштинська школа веслування?
- Роман Мазур, Василь Мачинський – чемпіони України, Яцків Едуард – також призер України. Ігор Фардига і Віталій Ковальчук постійно їздять на змагання. Зараз тренером прийшов працювати Богдан Пархуць – він був також призером України.
- Розкажіть про змагання на День міста.
- Погода трішки стала на заваді. Діти, які вже давно займаються, готові до такого, а починаючі спортсмени трохи боялися, деяких батьки не пустили. Хоча ми завжди просимо батьків: прийдіть, подивіться, як відбувається турнір. То були показові виступи, приурочені до Дня міста. Ми запросили веслувальників з м. Долина - приїхало 5 учасників. Вони привезли свої човни, бо ми ж не можемо належно забезпечити учасників змагань. Призи були суто символічні. 
- Ваші плани на майбутнє?
Область не хоче чи не може утримувати тренувальну базу в належному стані. Сподіваюся, що ситуація покращиться, і місто візьме нас під своє крило. Зараз ведуться переговори, щоб передати базу на баланс міста, тоді вже можна буде думати про розширення школи іншими видами спорту. Зараз проблем вистачає: нема опалення, зимою холодн о, нема душових. А колись до нас приїжджала збірна України, колись то була одна з кращих баз. Зараз через нестачу човнів ми не можемо прийняти в себе змагання, а застаріла матеріально-технічна база позначається і на результатах. Завважте, що вже 30 років ми працюємо з тим, що є. На плаву тримаємось, але не рухаємось вперед…
- Володимире Дмитровичу, дякую Вам за розмову!
Тетяна Зарецька

 

Переглядів: 528 | Додав: REDAKTOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: