«Бурштинський вісник» продовжує розповідати про непересічних і талановитих людей нашого міста. Сьогодні ми запросили до діалогу художнього керівника аматорського оркестру народної музики «Кредо» Ярослава Володимировича Сливоцького. 
 - Ярославе Володимировичу, розкажіть, будь ласка, читачам нашої газети про свій шлях до музики. 
 - Я родом з Тернопільщини, в першому класі вчився грати на баяні, потім мене віддали до художньої школи в Бучач, так що колись я навіть малювати пробував. До скрипки душею прикипів у п’ятому класі. Потім навчався в музичному училищі, з легкої руки вчительки сольфеджіо почав думати про музику як про професію. Після закінчення музичного училища була викладацька робота в Теребовлянському училищі. Продовжив музичну стезю вже тут, у Бурштині. Я давно виношував назву «Кредо» - моє переконання, що ця дорога, ця музика має право на життя.
 - Чим зараз живе Ваш колектив?
 - Ми постійно в пошуку. Зараз готуємось до звітного концерту, який має відбутися 8 листопада. Робимо це для людей, щоб показати, що ми вміємо. Щоб знайти відгук у серцях глядачів, побачити небайдужі очі… Фактично на даний момент в колективі 6 учасників: два скрипалі, сопілкар, барабанщик, гітарист, акордеоніст, контрабасист. Але я планую збільшити число музикантів до 10, посилити скрипкову групу, задіяти кларнет, цимбали. У вихідні дні ми збираємось на репетиції, творимо-працюємо більше 2 годин.
 - Як підбираєте репертуар?
 - Дуже спонтанно. Прислухаюся до пропозицій і бажань музикантів, сподобалась якась річ – граємо. Інколи можу порадити музикантам щось на свій смак, як от запропонував Андрію (акордеон) танго П.Фросіні «Любовні усмішки». Побачив, що в хлопця загорілись очі, і зрозумів, що музикант справиться з складною задачею. Обережно ставлюся до відомих речей, адже їх треба виконувати ідеально. Але матеріалу для розробок маю багато – цілий збірник танго, польок, фокстротів. Це ціле багатство! Якщо хлопці грають, аж горять – отоді буде музика!
 - Тобто музика має бути пропущена крізь себе?..
 - Аякже, тільки так! Інакше вийде дресирування, а не творчість. Не достатньо просто відіграти твір, треба виконати його так, щоб слухачам хотілось підтанцьовувати чи підспівувати. Мене цікавлять дві речі: бажання хлопців грати і те, як сприймає музику публіка. Зараз маємо в своєму репертуарі 28 доробок, більшу частину з них ви зможете почути на концерті. Це і фольклор нашого краю, галицькі, опільські візерунки. Якось мені до рук потрапив збірник польок бурштинського краю, з них я зробив опільські гопанки. Як я то поєднав – почуєте на концерті. Є в нашому репертуарі також відомі речі, з творчості Попадюка, наприклад, чи серенати Бонсора. Хлопці люблять виконувати навіть  романтичну баладу «Besame mucho».
 - Чи буває так, що на репетиції все зіграно добре, а на сцені щось пішло не так?
 - Я нічого не говорю в таких випадках, вони ж самі прекрасно відчувають свої помилки. Розумієте, професійні колективи грають частіше, а «Кредо» ще дуже молодий колектив – учасникам від 15 років до 22. Але бажання грати мають велике! 
 - Чи гастролюєте, берете участь у конкурсах?
 - Літом ми їздили на свято Дня Конституції до Львова, грали в молодіжній групі, бо мали ще встигнути на концерт у Бурштині. Неодноразово брали участь у конкурсі «Кобзареві струни»,  побувати закордоном. Для такого розвитку потрібне належне фінансування, на той же автобус чи костюми. Нас підтримує Петро Іванович Курляк, за що йому велике спасибі. 
 - І я Вам також дякую за розмову, бажаю нових творчих успіхів та вдячних глядачів. 
Тетяна Зарецька