П`ятниця, 18.10.2019, 14:28
Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу
Наші партнери
Календар
«  Листопад 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2015 » Листопад » 24 » ЯК ДАВНО ТО БУЛО...
09:49
ЯК ДАВНО ТО БУЛО...

Як давно то було – і як недавно… Два роки тому сталися події, що поділили новітню історію України на «до» і «після» - початок Революції Гідності. 
Тоді ми ще не знали, що барикади, палаючі шини та масові розстріли протестуючих – то лише початок випробувань для нашої нації. Попереду були економічний колапс, анексія Криму та війна на Сході України з російським окупантом. 
Напередодні Дня Гідності та Свободи  - 21 листопада – ми запросили до діалогу активістів громадської організації «Майдан. Бурштин». Сьогодні ми розмірковуємо, аналізуємо та підбиваємо підсумки дворічного шляху боротьби за Україну. «Без сентиментів і пафосу» - як уточнює керівник комітету ГО «Майдан. Бурштин» по зв’язках з громадськістю Володимир Борисов. 
 - Майдан почався з громадської самоорганізації  - пригадує Володимир. -  Була громада, небайдужа до того, що відбувається в країні, була активна молодь, котра перша заявила про відстоювання своїх прав. Ніхто не планував створення будь-яких організацій на той час, тоді стояло питання вижити, протистояти. Тоді тільки патріоти-фанати дійсно вірили, що ми звалимо той режим. Політичні партії не грали суттєвої ролі. Бурштинці підтримували рухи, що відбувалися, їздили до Києва на Майдан, сходилися на віче тут, у Бурштині. Ми возили допомогу на Майдан: я, Петро Ковальчук, Сергій Федунків, Петро Опацький. Теперішній голова ГО «Майдан» Віктор Гладій перебував на Майдані з перших днів, був поранений світло-шумовою гранатою… В кінці лютого 2014 року ми спробували об’єднати всі демократичні сили, щоб продовжити цей державотворчий процес тут, на місці, бо те, що відбувалося у Києві, мало потужне відлуння і в Бурштині. Народне піднесення було велике, до ГО записались десь 130 чоловік. Зараз іде реорганізація нашого об’єднання, багато членів відійшло.
 - Чому так відбувається і в чому полягатиме реорганізація об’єднання?
 - Тому що люди «перегорають». Кожен має якийсь внутрішній запас запалу, витративши який, відчуває спустошеність, зневірюється… Бо, фактично, на здобутках Майдану прийшла влада, яка, м’яко кажучи, не дуже відповідає нашим переконанням. Але зневіру потрібно в собі перебороти і братись за роботу. Тепер плануємо спрямувати вектор діяльності на роботу в громаді. Останній рік ми більше працювали по наданню волонтерської допомоги, вивезенню постраждалих із зони АТО, тобто старались знівелювати всі можливі побічні явища війни. І десь ми втратили якийсь контроль за владою, бо були зайняті іншими справами. Тож варто акцентуватись на роботі в громаді, адже від формування громадської думки ми можемо отримати великий потенціал. Якщо я сьогодні йду містом і бачу веселощі біля нічного клубу в час, коли іде війна, то напрошується думка, що щось ми не доробляємо. 
 - Звідки Ви черпаєте наснагу?..
 - Як не «перегоріти»? В мене є дуже проста порада, дієвий метод боротьби з депресією: треба з одного виду роботи переключитись на інший. Коли ми возили допомогу в АТО, ми десь перейшли межу страху, бо були ж і під обстрілами… І коли це стає звичним, враз з’являється нова проблема: треба біженців вивозити з зони АТО, а цей процес потребує нового підходу, нових рішень.
Микола Бацала:
 - Я є волонтером ГО «Майдан Бурштин»,  мої функції різноманітні: від завантаження речей до переговорів. Взагалі, ми стараємося замінити один одного, постійно працюють десь чоловік 20. Працюємо  сумлінно, практично увесь вільний час присвячуємо цій благородній роботі. Якщо ми не будемо цього робити - -гріш ціна усім старанням на Майдані, перемогам і жертвам. 
 - Миколо, як гадаєте, чому тепер люди стали допомагати менше, аніж тоді, коли збройний конфлікт лише починався?
 - Людей виснажила оця ситуація. Дійсно, якщо спочатку люди хотіли допомагати фінансово, всім чим можна, приходили до нас… То зараз нема активних фінансових потоків, люди збідніли і трішки зневірились. Адже є волонтерство свідоме, чесне, а є випадки, коли на цьому хочуть нажитись. І громадяни, стикаючись із такими фактами, можуть розчаруватись у волонтерському рухові загалом. 
 - Як нам відрізнити правдивих волонтерів від аферистів?
 - Перевіряти. Наприклад, наша організація є відкритою, ми запрошуємо на збори усіх бажаючих щовівторка на шосту вечора. Прийдіть, послухайте, внесіть свої пропозиції, поможіть, нам дуже потрібні руки! А заодно проконтролюєте, куди витрачаються гроші. Наша діяльність також висвітлюється фотозвітами в соцмережах. На сьогоднішній день до допомоги долучається не тільки Бурштин, а й громада Дем’янова, трудовий колектив Бурштинської ТЕС. 
 - В цій діяльності і полягає любов до Батьківщини?..
Петро Опацький, волонтер:
 - Ця діяльність підтверджує любов до рідного краю, бо любов до України так просто словами не виразиш, а от на ділі – запросто! Багато хто каже: «А що мені дала ця держава?», а я скажу інакше: Україна дала мені національність, якою я пишаюся. А влада – то друге питання… Щодо патріотизму – то скажу по простому: коли в тебе машина вже розбита, нема за що заправитись, спустошена кредитка, але ти щасливий, бо зроблені справи більш важливі. Коли ти дивишся на свою дитину, розумієш, що твої справи – внесок в майбутнє. Щоб діти жили щасливо, щоб не бачили того, що бачили ми. Адже шароварний патріотизм щезне, а залишаться вчинки, прописані в історії… Хотів би також додати, що на сьогодні трохи призабута захисна функція мужчин: крім побуту, настала потреба стати до бою, відбити агресора. Так, без втрат не обійдеться, але інакше на війні не буває.
 - Чи виникало у Вас думки, чому одні вкладають у справу душу, а декому однаково?..
 - Мені їх шкода. Вони не бачать того всього: звитяги, радості від перемог, суму від поразок. Радість вояків від того, що до них приїхали свої – то невимовне відчуття щастя! Туди їдеш з ентузіазмом, серце калатає, гориш бажанням хоч елементарним їм допомогти, а звідти вертаєшся вже з опущеними плечима, бо залишив їх там, де все по справжньому: братерство, героїзм. А тут довкола злоба і підлість, кожен сам за себе, не маємо єдності, не цінуємо взаємодопомоги… Багато людей починають замислюватись над цим лише коли їхній родич потрапляє на фронт, отоді прокидається бажання допомагати. Тож дуже багато ще потрібно працювати, в першу чергу над собою. 
 - І наостанок…
 Володимир Борисов:
 - Ми ніколи не претендували на якісь лаври, ми просто робимо свою справу. Війна все ще триває, не забуваймо про це… Хто не може працювати, нехай молиться, хто може працювати – долучайтеся! 
 - Щиро дякую вам за і розмову, і за вашу роботу. 
Тетяна Зарецька

 

Переглядів: 486 | Додав: REDAKTOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: