Із сивої давнини та дохристиянських часів дійшло до нас це феєричне свято, мабуть, найколоритніше в році, бо поєднало в собі язичницькі ритуали з релігійним празником. Свято літнього сонцестояння, буяння природи, веселощів, і звісно, чародійства… Народна пам'ять доносить до нащадків невимовну красу наших звичаїв, обрядових пісень і ритуальних ігрищ.
У Галичині до Івана-Купала люди готувались ретельно та заздалегідь: досвітка вирушали на збір лікарських трав – вважалося, що саме цього ранку зілля набуває своїх цілющих сил: рум’янок та кровник, деревій і бабка зимою лікуватимуть родину від напастей.
.Дівчата ж збирали маєни – то такі букети-обереги, якими ввечері заквітчували дім та господу. І неспроста… За повір’ям, в Купальську ніч нечисть гуляє: виходять грітися на берег русалки, чешуть свої зелені коси та милого виглядають. «На Івана – вода п’яна» - кажуть галичани і не купаються цієї ночі. Бабуся розповідала, що навіть в ліс поодинці старались не ходити, бо «Лісовик звірину пасе». Та найбільше справ цієї чарівної ночі було у відьми: чужих корів подоїти, молодиць зі свекрухами посварити, хлопів до шинку прихилити. Аби капосні біди не наробили, господині висіювали довкола обійстя мак-зіркун: «Поки все не визбираєш, до мене не доступиш».
Тим часом, молодь їздила по селу возом з співами і закликами:
«Приходьте, молодиці, вберіть нам Купайлицю!
А ви, красуні-дівчата, квіток несіть багато!
А як в господі мотлох який маєте, нам його віддайте!
Не пожалійте тріски чи поліна, щоб наше багаття ясно горіло!»
І люди виносили з двору хто дрова, хто сухе гілляччя, вважалося, що тоді вогонь і достаток будуть у хаті завжди. Хлопці тим часом рубали в лісі Купайлицю, або Мариноньку – молоду та струнку берізку, а дівчата прикрашали її квітами, стрічками, горішками.
Дівчата плели по два вінки: один на голову, щоб заквітчатись, другий – для ворожіння… Пригадую, що до мого віночка бабуся вплітала рум’янок та любисток, щоб дівчина коханою була, мірту – аби була здорова, і зубок часнику для захисту від нечисті. Святково вбрані, у вишиванках та віночках, ми танцювали довкола Купайлиці:
«Кругом Мариноньки ходили дівоньки,
Строною дощик їде.
Стороною – та й на мою роженьку червону.
Ой Дністрова хвиля, при долині роса,
Рано-вранці сонце зійшло…
Рано-вранці, та й на мій барвіночок зелений…»
У віночок для ворожіння була вплетена свічка, яку запалювали, коли пускали його на воду. З трепетом і піснями дівчата видивлялись, до якого берега пристане їхнє плетіння – звідти і жениха чекати, при цьому старались вибирали спокійну воду, без течії, бо коли вінок потоне – то лихий знак:
«Поплив віночок долі водою, серце дівчини забрав з собою…»
Вечоріє… На пагорбі, понад річкою чи коло ставу, вже накрито столи і запалено купальське багаття. Воно горітиме до самого ранку, наділене очисними властивостями та оспіване в дівочих хороводах. До речі, в наших селах запалювалось два багаття, велике і маленьке – «аби Купало мало пару». Перестрибували якраз через менше, так безпечніше. Добрим знаком вважалося стати до вогню парою, тому хлопці пильно виглядали своїх коханих, щоб непомітно вкрасти їх із гурту. Стрибали високо, щоб пшениця добре росла і колосилася, до їхнього спільного столу, для сім’ї… Тому залицяння та жарти на купальському святі мали символічне значення, це не просто еротичні ігрища, це освідчення в коханні:
«Ой ти, дівчино, серце моє,
Сподобалось ми личко твоє,
Не так личенько, як ти сама,
Мов на папері мальована…»
Чи наприклад:
«Приніс тобі вінок – з барвінку, з барвінку,
Беру тебе, мила, за жінку, за жінку…»
Поки молодь розважалася, поважні газди і гостилися і наглядали за порядком, проте участі в забавах не приймали. Тим часом сміливці вирушали до лісу на пошуки цвіту папароті, існує легенда, що той, хто зірве чарівну квітку, ніколи злиднів не знатиме. Проте зробити це не так просто, бо папороть чорти стережуть, і лякають охочих примарами та криками.
А незаміжні дівчата старались до схід сонця викупатись в росі, причому неодмінно голими і простоволосими, - щоб здобути красу і здоров’я.
…Існує повір’я, що в вечір на Івана-Купала всі бажання здійснюються. Тож я бажаю вам сьогодні теплоти купальського багаття, добробуту пишно прикрашеної Мариноньки і жаги кохання в серцях!
Тетяна Зарецька
|
