Вихованець бурштинського футболу зараз захищає честь ужгородської «Говерли», сумує за роками, проведеними у Львові та мріє знову зіграти за бурштинський «Енергетик». Воротар дубля ужгородців Андрій Бендер поділився з «Бурштинським вісником» планами на майбутнє та розповів про здобутки.
- Отож. Андрію, з чого починалася твоя футбольна кар’єра? - З нападника. Я вчився у другій школі в Бурштині. Грав футбол. Багато забивав, тому вирішив піти в школу ФК «Енергетик». - Тож твоїм першим тренером був... - ...Володимир Федорняк. Саме йому я завдячую своєю футбольною кар’єрою. Він перший і побачив у мені воротаря. - Перше серйозне випробування? - Ми з «Енергетиком» їздили на футбольний турнір у Добротвір. Там мене побачив тренер Дмитрасевич з Львівської області, котрий якраз набирав команду з хлопчаків 1994 року і запрошував до Львова. Саме у Львові вже відбулась розмова Ярослава Івановича з моїм батьком про моє подальше навчання. - Тож ти у Львові з якого класу? - З сьомого. У Львівского державного університету фізичної культури (ЛДУФК) є спортивна база на території якої є школа. Там я продовжив своє навчання і виступи за команду. Вже за рік ми вийшли у фінал України. Стали бронзовими призерами. Ті матчі запам’яталися надовго. Перше місце тоді було за «Динамо», друге - за «Металістом» і третє - за нами. Після цього з нами уклали угоди львівські «Карпати». - Ти виступав і за збірну? - Так, одразу після цього нашого досягнення мене почали викликати у збірну України 1994 року. Збори були у Конча-Заспі. Їздили на турнір в Білорусію. Серед команд 1993 року ми - наймолодші, бо з 1994 - здобули третє місце. Також виступали на турнірах у Бельгії, Франції за U-16. Тож за Львів я виступав мало. - Проте саме у Карпатах ти отримав звання кращого воротаря турніру. - Так. Це сталося на турнірі Лева Броварського. Тоді ми багато турнірів виграли з «Карпатами». - А далі - «Енергетик»? - Так. У Львові контракт завершився. А за Бурштин я завжди мріяв виступати. Це була для мене і практика гарна, адже матчі з командами першої ліги Чемпіонату України дають багато. Тим більше, що це клуб, котрий зробив з мене футболіста. - Як ти опинився у «Говерлі»? - На жаль, «Енергетик», за який я вситупав, проіснував недовго і довелося шукати свобі місця. Якраз тоді ужгородці вибороли право змагатися у Прем’єр Лізі і набирали дубль. Про це було оголошено, знали всі. Тож я також вирішив спробувати свої сили. Подзвонив. Зіграв тренувальну гру. Підписали зі мною контракт на три роки. - Ти у дублі зараз капітан? - Так. Насамперед завдяки тренерам команди та віце-капітану. Наразі колектив ще не зіграний, проте ми намагаємось виступати якнайкраще. Граємо на межі сил. Залучають мене і до тренувань основного складу. Це дуже хвилююче, адже професіонали завжди щось підказують. Воротарі Надь та Бабенко багато допомагають. Дуже кваліфіковані у нас тренери. Це тренер молодіжної команди U-21 Васютик Володимир, Слюсар Валентин та тренер воротарів молодіжного складу Ковач Іван. - Чи хотів би ти повернутися в «Енергетик»? - Звичайно. Я завжди радий допомогти рідному клубові. - Розкажи про себе. Дівчина є? Які плани на майбутнє? - Дівчина є. Юлія Нога. Вона багато мене підтримує. Їздить зі мною. Також за підтримку і допомогу хочу подякувати батькам та рідним з Америки. Особливо хресній мамі, котра дуже вірить у мене як в футболіста і багато допомагає. А в житті - хочеться міцно стати на ноги. - Дякую за розмову. Перемог тобі. В.К.
Вихованець бурштинського футболу зараз захищає честь ужгородської «Говерли», сумує за роками, проведеними у Львові та мріє знову зіграти за бурштинський «Енергетик».