Книга Зеновія Федунківа «Коштовний камінь Прикарпаття: Історичні нариси про минувшину й сучасність міста Бурштина» в цьому році святкує 10-річчя з дня виходу в світ для читацької аудиторії. Ця, без перебільшення, титанічна праця на сьогодні є найбільш повним науково-краєзнавчим виданням про історичне минуле й сучасність «янтарного міста».  З нагоди ювілею книги ми запросили до діалогу її автора – Зеновія Богдановича Федунківа. 
Кореспондент: Зеновію Богдановичу, розкажіть, будь ласка, скільки часу готувалася книга про Бурштин? Хто допоміг її видати?
Зеновій Федунків: Від початку збору першоджерел до виходу книги в світ пройшло 15 років. Матеріали про місто розпочав збирати ще у 1991 році. Ще кілька років зайняло опрацювання й укладення матеріалів. Видано книжку в 2006 році. До написання праці про історію Бурштина причетні близько 30 осіб: одні допомагали збирати спогади, інші ділилися світлинами з домашніх архівів, ще одні підказували, де можна відшукати матеріали про ту чи іншу подію. Керівники підприємств, організацій, товариств, освітніх і культурних закладів уклали коротку історію своїх підрозділів. Історія написання, інформація про помічників, спонсорів і т.д. детально викладена на сторінках самої книги (див. «Коштовний камінь Прикарпаття». – Івано-Франківськ, 2006. – С. 22-23). Хочу лише назвати людину, без якої вона б точно не побачила світ – Ярослава Громка, котрий, власне, став її лобістом, спонсором і організатором різного роду досліджень, які зробили книгу цікавішою і доступнішою для людей. 
Кореспондент: Ви, безсумнівно, цікавитесь історико-краєзнавчими виданнями про населені пункти. Чи зустрічались Вам дослідження більші за історію Бурштина (фоліант має 823 сторінки!) серед книг нашої області зокрема і на теренах Західної України вцілому?
Зеновій Федунків: Про Західну Україну інформації не маю, а от серед книг області вона справді є найоб’ємнішою. Проте гадаю, що неправильно оцінювати книгу за кількістю сторінок, головне – якісний підбір фактажу й ілюстрацій, обґрунтоване структурування, перевірка інформації, переосмислення і подача матеріалу. Коли всі ці принципи дотримані, критики залишаються без роботи. 
Кореспондент: У своїй книзі «Коштовний камінь Прикарпаття» Ви писали, що «свідомо наражаючи себе на ймовірну критику опонентів», одну із фізико-географічних частин Опілля назвали «Бурштинським Опіллям». Чи «прижився» цей термін, чи послуговуються ним етнографи та географи?
Зеновій Федунків: Справді, в одному з розділів книги окрему фізико-географічну зону ми назвали терміном Бурштинське Опілля. До цього термін використав у 1960 р. К. Геренчук на укладеній фізичній карті для означення природного району Бурштинське Опілля. У польських і радянських виданнях термін не вживався. Введення його в обіг стало виправданим із появою Бурштинського технологічного водосховища, яке викликало зміну характеру рельєфу, температури повітря, зміни гідрографічної сітки, флори і фауни. Очікуваної критики не було. Навпаки, термін використано в Вікіпедії в статті про Опілля, методичних матеріалах до історії міст, курсових, дипломних роботах, у кандидатській дисертації, путівниках, довідниках тощо. 
Кореспондент: На Вашу думку, чи залишились в історії Бурштина так звані «білі плями», недосліджені аспекти тощо?
Зеновій Федунків: Якщо брати в процентному відношенні – то історія Бурштина досліджена десь приблизно на 45 відсотків. Існує велика кількість обійдених увагою питань, які історики називають «білими плямами». Ще частина проблем досліджені частково. До перших я відніс би питання закладення Нового села, на землях якого постав Бурштин, отримання ним міського статусу, визначення території, де воно знаходилося, закладення першої церкви, розміри і характер міських оборонних укріплень тощо. До других – форми і способи спротиву бурштинців татарам у 16-17 ст., забудова містечка Ігнатієм Скарбеком, діяльність монахів тринітаріїв у Бурштині, боротьба партизанського підпілля ОУН-УПА. Досліджуючи пам’ятки області, часто доводиться натикатися на події чи матеріали, які не описано в книзі. Поки що збираю їх в папку. А далі буде видно.
В якості ілюстрації хотів би запропонувати читачам «Бурштинського вісника» теоретичну реконструкцію ринкової площі Бурштина на основі картографічних і іконографічних джерел. Простіше кажучи, це встановлення візуального вигляду Ринкової площі зі з’ясуванням місцезнаходження будівель. 
Кореспондент: У 2015 році Бурштинська міська рада прийняла новий герб міста. У Вас є якісь міркування з цього приводу?
Зеновій Федунків: Геральдикою цікавлюсь ще з студентських часів, написав декілька статей, які опубліковано в тематичних збірниках геральдичних конференцій. До змін герба ставлюся вкрай негативно і вважаю, що міська рада попереднього скликання вчинила необдумано. І ось чому. Муніципальна геральдика має свої закони. За відсутності історичних аналогів при створенні нового герба використовуються геральдичні фігури, пов’язані із заснуванням населеного пункту або його назви, родовий герб засновника, сакральні символи, що відіграли в історії поселення важливу роль. Але аж ніяк не символи, пов’язані з якимось коротким періодом в житті міста, хай і важливим. Головною геральдичною фігурою сучасного герба є сокіл зі складеними крилами. За аналог взято міську печатку Бурштина, датовану 1-ю третиною 19 ст., коли містечко належало графові Ігнатію Скарбеку (1778-1842), що з 1817 року займав посаду великокоронного галицького сокольника, а з 1834року – великокоронного галицького ловчого. Цілком можливо, що в Бурштині тоді існувала соколина ферма – предмет гордості дідича. Маю сумнів, що подія, пов’язана з соколиною фермою, відіграла важливішу роль в історії міста, аніж, скажімо, будівництво електростанції, завдяки якій поселення втричі збільшило свою територію і стало відомим у цілій державі. Або ж вагомішою за символ коштовного каменю, завдяки якому містечко отримало свою назву. Вважаю, що потрібно повернути геральдичні фігури на герб міста, які не ігноруватимуть 17, 18 і 20 століття в історії Бурштина.
Кореспондент: Поговоримо про більш загальні питання сучасної історичної науки. В книзі мало уваги приділено питанням останніх десятиліть. Скільки має пройти часу, щоб історики змогли дати об’єктивну оцінку подіям останнього десятиліття?
Зеновій Федунків: Події сучасності вивчає новітня історія. Гадаю, справа тут не в часі, а у можливості переосмислення фактологічного матеріалу, деякі аспекти якого ще не знайшли свого логічного завершення. Деякі історичні процеси ще не завершено. Скажімо, значення і здобутки Помаранчевої революції історики й політологи змогли осягнути лише з початком революції Гідності, а між ними пройшло майже 10 років. Аналіз незавершеного історичного процесу це вже як передбачення, яке до історії відношення не має. То вже інша наука.
Кореспондент: Що Вам вдалося видати в останні роки? Над чим працюєте зараз?
Зеновій Федунків: Я й надалі керую робочою групою, яка займається виданням енциклопедичних довідників «Звід пам’яток Івано-Франківської області». Видали вступну частину про обласний центр. Друкується книга про пам’ятки історії, археології і мистецтва Івано-Франківська. У 2013 році видав книгу «Галицький замок» (183 с.), у 2014-му – книгу «Станиславів на давніх мапах та планах» (174 с.). Останні кілька років досліджую оборонні споруди Галицької землі Руського воєводства – міста-фортеці, замки, оборонні двори та інкастельовані споруди. Серед величезної кількості зібраного матеріалу вдалося вичленити особливий тип оборонних споруд, характерний для наших земель під назвою форталіції. Готую про це монографію. 
Кореспондент: Дозвольте побажати Вам нових наукових здобутків. Дякую за розмову. 
Тетяна Зарецька

Довідка: 
Зеновій Федунків - Член Національної спілки краєзнавців України, історико-краєзнавчого товариства «Моє місто». Уродженець села Дем’янова Галицького району. Після закінчення історичного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В.Стефаника (1990) працював коректором, редактором, старшим науковим редактором та заступником завідувача науково-редакційного відділу при управлінні культури облдержадміністрації. З 2006 року очолює Науково-редакційний відділ «Звід пам’яток історії та культури. Івано-Франківська область». Автор численних статей на історико-краєзнавчу тематику, опублікованих в періодичній пресі, збірниках і книгах; автор монографії «Галицький релігійний центр: проблеми і факти», науково-популярного видання «Дем’янів: епізоди історії», «Галицький замок» та ін. В науковому доробку історика книги, написані в співавторстві («Міста і села Галицького району: історія, пам’ятки, особистості», «Маріямпіль – місто Марії») і дослідження серії «Моє місто», а  також довідники, краєзнавчі розвідки, тематичні статті у галузі генеалогії та геральдики.  Розвідки з цих допоміжних історичних дисциплін вміщено і у книзі «Коштовний камінь Прикарпатя».