Вівторок, 15.10.2019, 20:42
Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу
Наші партнери
Календар
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Березень » 14 » ЗЛАМ. Андрій МІЛІЧЕНКО
10:18
ЗЛАМ. Андрій МІЛІЧЕНКО
 Переднє слово автора
 Ця книга написана одинадцять років тому. Час тоді був надзвичайно цікавим, напруженим і, певною мірою, непередбачуваним. Відбувся не лише злам тисячоліть, коли третє тисячоліття змінило друге. У 2000-2001 роках відбувся злам у свідомості самих українців. Пригадаймо, як динамічно розвивались тоді події.
15 вересня 2000 року загадково зникає редактор Інтернет-газети "Українська правда" Георгій Гонгадзе. І пішло-поїхало. Президент України Леонід Кучма заявляє, що бере справу зникнення Гонгадзе під особистий контроль.
У жовтні знаходять у лісі поблизу Таращі обезголовлене тіло. Одні стверджують,що це тіло Георгія Гонгадзе. Інші - категорично заперечують.  28 листопада Олександр Мороз з трибуни Верховної Ради України на увесь світ звинувачує Президента України Леоніда Кучму у причетності до страшного злочину і оприлюднює плівки із записами майора Миколи Мельниченка. Розпочинається "касетний скандал", що переростає у широкий рух "Україна без Кучми".
У лютому 2001 року Леонід Кучма звільняє віце-прем'єра з паливо-енергетичного комплексу Юлію Тимошенко, а Генпрокуратура ув'язнює її у Лук'янівський СІЗО. У кінці квітня нічим необгрунтована відставка уряду Віктора Ющенка. 24 серпня Україна урочисто відзначає 10-ту річницю своєї Незалежності...
В кінці листопада 2001 року я зробив спробу видати цю книгу. Однак... Так рукопис пролежав у шафі десять років. На початку цього року випадково взяв до рук уже пожовклі листки. Почав переглядати їх вже радше не як автор, а швидше як сторонній читач. І був глибоко вражений тим, наскільки історія має здатність повторюватись.
Зрештою, про це судити Вам, шановні читачі.
Нехай читач вибачить мені, що головних дійових осіб йому доведеться впізнавати самому. Однак, це не складно. Всі прямі мови, що виділені у тексті курсивом,- дослівні висловлювання головних дійових осіб.
Я навіть не знаю, до якого жанру долучити книгу. Чи це політичний детектив, чи історико-документальна публіцистика. Особисто для себе я визначив її як роздуми-нотатки пересічного українця.

  Частина перша
1.
  Палахкотіла свічка, тьмяно освітлюючи образ Христа. Гніт потріскував. Полум'я робилося то ледь-ледь помітне, то яскраво спалахувало. При цих спалахах з темряви виринало серце Ісуса у чорному терновому вінку. Блиск свічки відбивався на склі образу і здавалося, що це не скаче полум'я, а пульсує Ісусове серце, розсіваючи навкруг світло і тепло. Христос пильно дивився наперед себе. Руки зведені до грудей. Видавалося, що Син Божий так і пронизує його своїм поглядом. Поглядом суворим та всевидющим. У яке б місце кімнати він не ступав, погляд однак був спрямований йому у вічі. Голова, руки Ісусові були нерухомі. Але ступав крок-другий в бік - очі невпинно слідували за  ним. А серце пульсувало. І ось воно уже не лише випромінювало тепло та світло. Воно почало говорити.
Бам! Бам! Бам!..Бам!!! - у дванадцятий раз пролунало гучніше. Усе стихло. Тільки свічка потріскувала. Настав  старий Новий рік, старе Нове століття, старе Нове тисячолліття.
Він замислився, споглядаючи веселий танок свічкового вогника. Як же це у світі все влаштовано? Складно. Дуже  складно. Два тижні тому був Новий рік. І ось сьогодні настав Новий рік. Старий Новий рік. Вигадали ж таке. І назву яку придумали! Старий Новий рік. А може два тижні тому був старий Новий рік, а нині - саме Новий рік? Але ж який то Новий рік? Невже новий Новий рік, чи, бува, може і новіший?
Полум'я танцювало. Яке це полум'я? Старе, нове чи новіше. За вікном щось тріснуло. Що це? Гілка на сливці? Але ж вітру цілком немає. Тріснуло ще раз. Тепер - значно гучніше. І він зрозумів. Зрозумів усе. Це не гілка зламалася. Це - злам! Історичний злам!! Злам тисячоліть!!!
Час невпинно плине. Ось і нове тисячоліття прибилося до людського берега. Цього разу - третє. Між новим і старим Новим роком різниця у 13 днів. Пройде сто років. Різниця становитиме уже 14 днів. Він почав лічити, яка різниця буде між Новими роками, коли четверте тисячоліття змінюватиме третє. Лічив-лічив - та й полишив. Навіщо голову забивати різними дурницями? Через тисячу років не те що його, атома від нього не залишиться. А, може, щось і зостанеться? Чим, як кажуть, чорт не жартує.
Подумав про чорта і мимоволі поглянув на образ Христа. Ісус усе ж так пильно дивився на нього. Тільки вираз очей змінився. Тепер вони висловлювали гнівний докір. Мовляв, що ти оце про чорта згадуєш.
Думки знову повернулися до атома. А може за тисячу літ щось і зостанеться від тебе? Он, Христу тиждень тому  минуло дві тисячі і один рік. Тиждень тому, а чи три тижні тому? Як же люди наплутали з тими календарями. І так лічать, і сяк рахують. А може і ми у різних вимірах за різними календарями живемо?
Свічка потріскувала. Полум'я танцювало. Мабуть, гніт нездалий. Чи віск поганий? Он, чомусь на один бік свічника стікає. Так і ми потріскуємо. Скачемо. То догори, то донизу. Стікаємо. Одні - на одну сторону. Інші - на другу. Ще інші - у всі боки. А міркуємо, що живемо. Живемо правильно. Стікаємо рівномірно. Горимо не танцюючи.
Хто ми є у цьому світі? Що наше життя у порівнянні з вічністю? Прийдемо, блиснемо, прогримимо. Хто гучніше, хто слабше, а хто взагалі звуку жодного не подасть. І все...
Свічка тріснула. Полум'я на мить яскравіше освітило кімнату. Враз стало темно. Темно і тихо. І Христа на стіні не видно. І серце Ісусове не пульсує. Але він відчув, що погляд, невидимий погляд проникає у самісіньку душу, не оминаючи там жодних закутків. Підвівся. Ступив крок-другий. Погляд пильнував за ним. Стало моторошно. Він завмер на місці. Скільки стояв отак? Мить, чи більше? Усміхнувся. Мозок тішила кумедна думка. Ні, не мить. Цілих  тисячу років. Адже тільки-но було друге тисячоліття, а вже - третє.  Зрозумій тепер - мить проминула чи тисячоліття?
Бам!- пролунало і ніби зовсім поруч, і наче долинуло здалека. Пройшла перша година старого Нового тисячоліття. Взяв з шафи нову свічку. Спалахнув сірник. Загорілася свічка. Старий віск із свічника зчищати не став. Капнув кілька крапель і притулив свічку. Підтримав секунди. Відняв руку. Нова свічка горіла рівномірно. Не потріскувала і полум'я не танцювало. Отак завше. Як щось нове, то неодмінно має бути краще. Пильно подивився на свічник. І здивувався. А де ж межа між новою та старою свічкою? Підійшов ближче. Приглянувся пильніше. А межі не було. Була одна свічка. Товстіша і горбиста знизу, рівна і струнка - доверху.
Полум'я витягувалось. Бач, як гарно горить. Рівно-рівнесенько. І враз гніт видав ледь чутний тріск. Полум'я заметушилося. Пострибало трохи в різні боки. І знову стало рівне-рівнесеньке.
Він глянув на Христа. Очі Ісусові дивилися лагідно, навіть трохи насмішкувато. Наче кепкували з нього. Ніби промовляли: отак і ви живете. То рівно-рівнесенько, то скачете у різні боки, мов очманілі.
Взяв цигарку. Нахилився над свічкою і припалив від того рівно-рівнесенького вогника. Затягнувся на повні груди. Видихнув тютюновий дим. Затягнувся ще раз. Цівка диму виринула з його уст, почала розширюватися і потяглася до свічкового вогника. Бач, тютюн сам до полум'я не тягнеться. Немов знає, що воно його спалить. А дим тягнеться.
   Знає, що те, що згоріло раз, вдруге не займеться.
Знову замислився. Хто ми є на цій грішній Землі? Навіщо приходимо на цей світ? Невже, щоб, як тютюн, вирости із землі, відцвісти, дозріти, зсохнутися, згоріти, перетворитися на дим та розсіятися, аби за мить не було видно, а за декілька митей і запаху не чути.
Хто ми є? Ось було старе тисячоліття - стало нове. Зараз ніч, темно. Мине кілька годин - настане день і буде   світло. Тут живемо, а там - смерть. Що поробиш? Складно, дуже складно влаштований світ.
 Ось була людина. Була, була - і не стало її. Зникла. Зникла без сліду. Наче туман розвіялась. Та не може так трапитися. Не може! Слід якийсь повинен залишитися. Хоч якийсь. Хоч атом. Малесенький-малесенький атом, який хіба в електронний мікроскоп можна угледіти. А в цьому атомі така енергія, така енергія закладена, що, не дай, Боже!
Переглядів: 813 | Додав: vovak | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: