95 років тому, 19 березня 1917 року, постала Українська Центральна Рада під проводом Михайла Грушевського – вищий орган влади в Україні, котрий взяв на себе важкий тягар відповідальності за долю українського народу після повалення в Російській імперії самодержавства.
Бурхливі події лютого 1917 року, коли в Російській імперії відбулася демократична революція, що скинула царя, не оминули Україну. 19 березня 1917 року започаткувала діяльність Українська Центральна Рада, яка поставила собі за мету розробляти програми українського руху, тактику дій та вести підготовку до Українського Національного Конгресу. Березень і квітень в Україні були переповнені маніфестаціями, з’їздами, конференціями. Відбувається перший кооперативний з’їзд Київщини, конференція українського студентства, перший з’їзд українського учительства, з’їзди різних політичних сил: Української соціал-демократичної робітничої партії, Української партії соціалістів-революціонерів, Української радикально-демократичної партії.
19 березня 1917 року в Києві відбулася стотисячна маніфестація, учасники якої звернулися до Центральної Ради з вимогою вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом Росії для вирішення питання про автономію України. 7-8 квітня Центральна Рада скликала в Києві Український Національний Конгрес, на який прибули делегати від усіх губерній України, а також громадських організацій Петрограда, Москви, Криму, Кубані, Холмщини. Конгрес персонально обрав Центральну Раду на чолі з її головою Михайлом Грушевським, його заступниками – відомим письменником Володимиром Винниченком та авторитетним літературознавцем Сергієм Єфремовим. До складу Центральної Ради увійшли представники селянських, профспілкових, робітничих, військових організацій, національно-демократичних, соціалістичних партій та громадських організацій представників інших національностей.
Революційні події наростали, ширилися, змушували динамічно реагувати на зміну суспільно-політичних настроїв. 10 червня 1917 року Центральна Рада видала свій Перший Універсал «До українського народу, на Україні й поза Україною сущого», у якому говорилося (Універсали цитуються мовою оригіналів – авт.) :
«Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду! Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі. Найкращі сини твої, виборні люди від сел, від фабрик, від салдатських казарм, від усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам стояти й боротися за твої права та вольності…
І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми повинні взяти її на себе. Це наш обов’язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі. І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал й оповіщаємо: од нині самі будемо творити наше життя…
Народе Український! У твоїх руках твоя доля. В цей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю й державним розумом, що ти , народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо й достойно стати з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним».
Перший Універсал Центральної Ради справив великий вплив на російський тимчасовий уряд. Він погодився надати Україні статус національної автономії. У Другому Універсалі Центральної Ради, що побачив світ 3 липня 1917 року, зазначалося:
«Змагаючи до автономного устрою України, Центральна влада в порозумінні з національними меншостями України приготовляє проекти законів про автономний лад України для предложення їх на затвердження Установчим зборам… Ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих Зборів».
Однак, не так трапилося, як гадалося. 25 жовтня (7 листопада н. ст.) 1917 року більшовики здійснили у Петрограді державний переворот, захопивши владу. Центральна Рада відреагувала на цю подію 7 (20 за н. ст.) листопада 1917 року своїм Третім Універсалом:
«Тяжка і трудна година впала на землю Російської Республіки. На півночі в столицях іде межиусобна й крівава боротьба. Центрального правительства нема й по державі шириться безвластя, безлад і руїна. Наш край так само в небезпеці. Без власти дужої, єдиної, народної Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.
Народе Український! Ти разом з братніми народами України поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім’я творення ладу в нашій країні, в ім’я рятування всієї Росії, оповіщаємо: віднині Україна стає Українською Народньою Республікою…
Іменем Української Народньої Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоровля, силу й нову будучність. Вироблення тих форм має бути проведене на Українських та Всеросійських Установчих зборах. Днем виборів до Українських Установчих зборів призначено 27 грудня 1917 (9 січня за н. ст. 1918) року, а днем їх скликання – 9 (22 н. ст.) січня 1918 року».
Але інші плани щодо майбутнього мали більшовики. В Україну вдерлися орди Муравйова, які виконували наказ Леніна: «Без України Радянська Росія неможлива». Вибори до Українських Установчих зборів були зірвані війною. Тому 9 (22 за н. ст.) січня 1918 року, у день, коли мали бути скликані новообрані Українські Установчі збори, Центральна Рада видає Четвертий Універсал:
«Народе України! Твоєю силою, волею, словом утвердилася на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!
А тим часом петроградське Правительство Народних Комісарів виповіло війну Україні, щоб повернути вільну Українську Республіку під свою власть, і посилає на наші землі свої війська – червону гвардію, большевиків, які граблять хліб у наших селян і без ніякої заплати вивозять його в Росію, не зоставляючи навіть зерна, приготовленого на засів, убивають невинних людей і сіють усюди анархію, убивство й злочин.
Ми, Українська Центральна Рада, робили всякі заходи, щоб не допустити до братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде далі кріваву боротьбу з нашим народом і Республікою. Крім того те ж саме петроградське Правительство Народних Комісарів починає проволікати заключення мира й закликає до нової війни, називаючи її «святою». Знов поллється кров, знов нещасний люд змушений буде приносити в жертву своє життя.
Ми, Українська Центральна Рада, вибрана з’їздами селян, робітників і салдатів України, в ніякім разі не можемо згодитися на те, що ніяких війн підтримувати не будемо, бо український народ бажає мира й мир повинен прийти можливо якнайскоріше.
Та для того, щоб ні російське Правительство, ні ніяке инше не ставило перешкод Україні в установленні того бажаного мира, для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім громадянам України:
Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, суверенною Державою Українського Народу.
З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й иншими ми бажаємо жити в приязни й згоді, але ніяка з них не може вмішувати в життя Самостійної Української Республіки».
Події в Україні та світі змінювалися з калейдоскопічною швидкістю. На теренах колишньої Російської імперії більшовики роз’язали криваву громадянську війну, вважаючи її за неодмінний і цілком виправданий метод поширення влади, своєрідне комуністичне «чистилище». Вождь більшовиків Ленін наголошував: «Ми – єдина партія, яка не боїться громадянської війни».
9 лютого 1918 року делегація Центральної Ради підписала з представниками Четверного Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) мирний договір – першу угоду на шляху до завершення Першої світової війни. Але миру в Україну він не приніс, адже в Україні лютувала війна між прихильниками Центральної Ради та російськими більшовиками, які захопивши Київ, вчинили криваву різню мирних людей. Тим часом більшовицький уряд в Петрограді фактично розпустив стару діючу армію, що вела воєнні дії на фронтах Першої світової війни. Це спонукало німецьку армію 18 лютого 1918 року розпочати наступ на Україну. 27 лютого до неї приєдналися австро-угорські війська. 1 березня німці захопили Київ. Разом з ними повернулася до столиці Центральна Рада, а також українські військові з’єднання під проводом головного отамана Симона Петлюри. Аби врятувати радянську владу, більшовицька Росія підписала 3 березня Брестський мир. За цією угодою, уряд Радянської Росії визнавав незалежність України й зобов’язувався не втручатися у її внутрішнє життя.
З 26 березня до 23 квітня 1918 року в Києві працювала тристороння комісія, до якої входили представники Центральної Ради, німецьких та австро-угорських окупаційних військ. Під час перемовин, Центральна Рада підписала угоди, згідно яких зобов’язувалась за військову підтримку надати Німеччині та Австро-Угорщині допомогу харчами та стратегічною сировиною.
Як це не виглядає парадоксально, але підписавши ці угоди, Центральна Рада поставила фактично на собі хрест. З одного боку, німцям вона здавалася надто соціалістичною, з іншого, в українському суспільстві посилювалися консервативні настрої. Опозиція Центральній Раді набирала силу. Спочатку вона не була однорідною. Проте досить швидко опозиція знайшла спільні точки об’єднання, згуртувавшись під гаслами створення міцної авторитарної влади, якій за історичною аналогією було надано форму гетьманату. 29 квітня 1918 року відкрився з’їзд партії хліборобів-демократів, який закликав почесного отамана Вільного козацтва, генерала Павла Скоропадського на гетьманство.
Українська Центральна Рада під проводом Михайла Грушевського проіснувала трохи більше року. Однак, це був період справжнього відродження нації, визначна віха в історії України. Гетьманат Скоропадського змінила Директорія Симона Петлюри. Але й вона впала під тиском більшовицьких орд. Проте національно-визвольна революція 1917-20 років – це той період нашої історії, що розбудив український народ, дав наснагу та енергію для подальшої боротьби за незалежність України.
Андрій Міліченко
|
