Друга половина 80-х рокiв для пожежних Iвано-Франкiвщини, як i для вогнеборцiв iз багатьох інших областей України, стала перiодом великих випробувань та напруженої працi не тiльки у своїх регiонах, але й за їх межами.
Сумнозвiсна аварiя на Чорнобильськiй атомнiй електростанцiї (АЕС), яка сталася в нiч на 26 квiтня 1986 року, на тривалий перiод змiнила розмiрений ритм роботи численних трудових колективiв i в цiлому населення нашої держави.
Чорнобильську аварiю за наслiдками та впливом на навколишнє середовище вважають найбiльшою планетарною катастрофою ХХ сторiччя. За першi днi пiсля зловiсних вибухiв на 4-му реакторi АЕС нищiвна дiя ядерного смерчу досягла територiй декiлькох десяткiв країн близького i далекого зарубiжжя на всiх географiчних напрямках Землi.
З приводу шкiдливого радiацiйного впливу цiєї ядерної катастрофи є немало рiзних публiкацiй. Але чи можна i тепер об'єктивно визначити всi, без винятку, матерiальнi, фiзичнi, моральнi та демографiчнi наслiдки цiєї бiди? На це непросте питання нiхто ще ствердної вiдповiдi дати не може.
Волею службового обов'язку першими прийняли на себе удар ядерного монстра черговий персонал станцiї та працiвники пожежної охорони, для яких вiн став непередбачуваним iспитом на мужнiсть, стiйкiсть, героїзм i вмiння професiйно виконувати свої завдання в екстремальних умовах.
З вiдомих причин замовчування, безпiдставного применшення бiди та намагання не зiпсувати комусь iз високих посадових осiб святкового першотравневого настрою, про подробицi перших трагiчних годин боротьби з ядерною стихiєю i пожежею ми дiзналися надто пiзно, коли побачили в засобах масової iнформацiї портрети шести загиблих пожежних iз ВПЧ-2 з охорони ЧАЕС i СВПЧ-6: м. Прип'ятi - Володимира Правика, Вiктора Кiбенка, Василя Iгнатенка, Миколи Титенка, Володимира Тишури i Миколи Ващука.
Потiм було багато днiв i ночей, тижнiв i мiсяцiв важкої i небезпечної для життя i здоров'я людей роботи щодо лiквiдацiї наслiдкiв аварiї та зменшення її екологiчно шкiдливого впливу. Серед тисяч робiтникiв i службовцiв, iнженерiв i технiкiв, шахтарiв i медикiв, вiйськових i правоохоронцiв було немало працiвникiв пожежної охорони iз багатьох регiонiв України, якi виконували рiзнi функцiї щодо попередження i гасiння пожеж та забезпечення дезактивацiї територiї АЕС i 30-кiлометрової зони вiдчуження.
Вже в першi днi травня в зону аварiї з нашої областi був вiдряджений водiй СВПЧ-8 м. Коломиї Сем’юк В.Д., який на протязi 20 днiв керував бронетранспортером, що забезпечував оперативнi виїзди на станцiю i в навколишню зону вiдповiдних служб пожежної охорони. З 4-го по 26 червня 1986 року в м. Чорнобилi виконував обов'язки начальника штабу протипожежної служби 30-ти кiлометрової зони вiдчуження начальник ВПО УВС областi пiдполковник внутрішньої служби Iшичкiн М.М.
У той час радiацiйна i протипожежна обстановка на станцiї та прилеглiй до неї територiї була ще вкрай складною. Неймовiрними зусиллями енергетикiв, хiмiкiв, вертольотчикiв, саперiв та численних спецiалiстiв iнших вiдповiдних служб вживались рiзнi термiновi заходи з лiквiдацiї наслiдкiв цiєї катастрофи та зниження її радiацiйного впливу на довкiлля. Пожежнi пiдроздiли, крiм виконання своїх прямих обов'язкiв, з самого початку аварiї залучалися до дезактивацiї будинкiв i споруд, вiдкачки радiоактивної (т.зв. "важкої") води з-пiд реакторних примiщень, подачi води для забезпечення бетонних робiт та iн.
У складi 25-ї бригади хiмзахисту Мiнiстерства оборони, протягом 48 дiб - з 18 липня по 3 вересня 1986 року - у лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на Чорнобильськiй АЕС приймав участь батальйон протипожежної служби Iвано-Франкiвської областi, сформований iз вiйськовозобов'язаних запасу Прикарпаття. У ньому налiчувалося 269 чоловiк, у тому числi 10 осiб начальницького складу пожежної охорони областi.
Наказом УВС Iвано-Франкiвського облвиконкому вiд 16 липня 1986 року №62 командиром батальйону було призначено заступника начальника вiддiлу пожежної охорони УВС областi пiдполковника внутрішньої служби Антонюка Р.С., а начальником штабу (вiн же заступник командира батальйону) - начальника вiддiлення служби i пiдготовки ВПО УВС майора внутрішньої служби Павловича В.В.
Заступниками командира батальйону було призначено старшого лейтенанта внутрішньої служби Василюка Я.Д. та капiтана внутрішньої служби Горчилiна В.С.
Заступником начальника штабу батальйону було призначено капiтана внутрішньої служби Костiва Б.С. начальником зв'язку - капiтана внутрішньої служби Бортова В.Г., командиром роти №1 - капiтана внутрішньої служби Цьока В.М., командиром роти №2 (техслужби) - лейтенанта внутрішньої служби Росiнського М.Г., помiчником начальника штабу з бойової i стройової частини - лейтенанта внутрішньої служби Мойсишина Б.В., командиром вiддiлення хiмiчної радiацiйної розвiдки - сержанта внутрішньої служби Лущака М.I.
Основними завданнями Івано-Франківського батальйону протипожежної служби, який значився під кодовою назвою як в/ч 6033, були:
- дезактивація приміщень і обладнання 2 реакторного цеху, 3-го та 4-го енергоблоків;
- забезпечення безперебійної роботи насосів і стрічкового транспортера, які подавали бетонний розчин на спорудження так званого саркофагу та стіни між 3-м і 4-м енергоблоками;
- гасіння пожеж та загорань на ЧАЕС, у населених пунктах і лісових масивах 30-кілометрової зони.
Враховуючи те, що для виконання цих завдань в умовах підвищеного рівня радіації, потрібно було добре знати характеристику об’єктів ЧАЕС, що зазнали аварії, та прилеглої до них території. Командування батальйону прийняло рішення виїхати в м. Чорнобиль і особисто провести необхідну розвідку місць можливої роботи особового складу підрозділу. До складу групи ввійшли: Антонюк Р.С., Павлович В.В., Василюк Я.Д., Костів Б.С., Бортов В.Г. і Андрусяк В.Ф., які з допомогою представника оперативного штабу УПО МВС УРСР ознайомились з обстановкою на ЧАЕС, а також в містах Прип’яті та Чорнобилі.
В умовах підвищеної радіації вони виконували різну роботу. З допомогою водяних струменів від пожежних машин змочували транспортери, що безперервно подавали бетонний розчин на спорудження саркофагу, проводили дезактивацію приміщень станції, гасили пожежі в залишених населених пунктах і лісових масивах 30-кілометрової зони. Пожеж і загорань в те спекотне літо 1986 року було, на жаль, чимало. З метою боротьби з ними в батальйоні цілодобово здійснювали бойове чергування караули в складі 4-х оперативних відділень на пожежних автомобілях основного і спеціального призначення (АЦ, АНР, ПНС-110 і АР).
Батальйон протипожежної служби Прикарпаття отримав високу оцінку своєї роботи з боку органів влади, командування бригади МО та керівництва МВС. За сумлінне ставлення до свого службового і громадського обов’язку слід відзначити, перш за все, військовозобов’язаних запасу: В. Сагакова, І. Слоневського, Я. Олійника, Б. Чолія, М. Пукіша, Б. Андрусечка, С. Тутора, М. Біленчука, С. Фісенка, Я. Гаврилаша, М. Ботюка та багатьох інших, що складали основний і найбільш чисельний склад підрозділу.
Незважаючи на героїчні зусилля ліквідаторів наслідків аварії, Чорнобильська катастрофа ще тривалий період вимагала залучення значних сил та засобів протипожежної служби для ліквідації її наслідків та забезпечення пожежної безпеки на об’єктах ЧАЕС і населених пунктах 30-ти кілометрової зони…
Головний фахівець Галицького РВ УДСНС в області Ірина П’ятківська
|
