Збудником туберкульозу є мікобактерії, відкриті в 1882р. німецьким ученим Робертом Кохом. Існує кілька типів мікобактерій: людські, бичачі, пташині й мишачі. Для людини патогенні перші 3 типи, а особливо людський і бичачий.
Основним джерелом інфекції є хвора на відкриту форму туберкульозу людина. Збудник потрапляє у навколишнє середовище з харкотинням хворого, при туберкульозі інших органів – з калом, сечею, гноєм, слиною.
Повітряно – крапельне знезараження відбувається у випадку спілкування здорової людини з хворим на  туберкульоз, під час розмови, кашлю, чхання, коли краплини слини та харкотиння, які містять мікобактерії туберкульозу, з повітрям потрапляють у дихальні шляхи інших осіб. Краплини слини хворого осідають на землю, висихають. У такому вигляді мікобактерії туберкульозу можуть зберігатися тривалий час, а потім під час сухого прибирання приміщення піднімаються у повітря з пилом і далі аерогенно потрапляють в організм здорової людини.
Розвиток туберкульозу зумовлений проникненням в організм вірулентного збудника і пониженням опірності організму. Існує низка факторів, які знижують опірність організму людини до мікобактерій туберкульозу: погані умови праці та побуту, деякі професійні шкідливості. Частіше хворіють на туберкульоз люди, які працюють в умовах високої запиленості (шахтарі, гірники, робітники хімічних, бавовняних підприємств та ін.).
До  групи високого  ризику відносяться пацієнти з різними супутніми захворюваннями: цукровий діабет, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки (пептична виразка), ВІЛ- інфіковані або хворі на СНІД, особи, що отримували цитостатичну,  глюкокортикоїдну або променеву терапію.
Туберкульоз поділяють на первинний  і вторинний. До первинного туберкульозу належать   ті клінічні  форми туберкульозу, які виникають внаслідок первинного зараження, первинного зіткнення організму з туберкульозною інфекцією. Патогенетична особливість первинного туберкульозу полягає в тому, що захворювання розвивається в  інтактному організмі, за відсутності елементів специфічної резистентності, на тлі зростаючої алергічної чутливості організму.
Найчастішими клінічними формами первинного туберкульозу є туберкульозна інтоксикація у дітей і підлітків, первинний туберкульозний комплекс у легенях, туберкульоз  внутрішньо грудних лімфатичних вузлів.
Вторинний туберкульоз виникає після первинного і розвивається на тлі природного імунітету, внаслідок ре активації інфекції, яка в персистуючому стані  знаходилась у залишкових вогнищах. Основними формами клінічних проявів вторинного туберкульозу легень є вогнищевий, інфільтративний туберкульоз і тубсркулома легень.
Тому профілактика  туберкульозу має бути така: уникати прямих контактів з хворими на туберкульоз людьми і тваринами, бездомними тваринами; користуватися особистими предметами гігієни; вести здоровий спосіб життя: регулярно відпочивати, виконувати фізичні вправи , не палити, не вживати алкоголю, наркотиків; докласти зусиль, щоб їжа кожної людини була поживною, багатою на вітаміни, білки, жири і вуглеводи, мінеральні речовини для підвищення імунітету; не купувати продукти на стихійних ринках, бо вони можуть бути заражені мікобактеріями туберкульозу; регулярно провітрювати  житло, не допускати накопичення пилу в приміщенні; оберігати себе від ВІЛ- інфекції, уникати випадкових  статевих стосунків.
Профілактика туберкульозу у членів сім’ї, у якій виявили хворого на цю недугу: хворий – бактеріовиділювач є заразний і повинен бути ізольований ( в стаціонарі, окремій кімнаті); слід ізолювати всіх дітей від хворого; слід обстежити на туберкульоз всіх членів родини
Хворий повинен: дотримуватися елементарних правил гігієни; користуватися окремим посудом, ретельно мити його, а після миття облити окропом; користуватися окремим рушником, мати окрему кімнату, ліжко; якщо у хворого немає окремої кімнати, то його ліжко відгородити ширмою; виварювати рушники і білизну хворого; плювати слід тільки в плювальницю (на дно плювальниці треба налити 3-5 % хлораміну); виділене харкотиння не можна виливати в каналізацію, а прокип’ятити протягом 15 хв. У 2% розчині соди, або спалити на вогні; кімнату, де мешкає хворий не можна обклеювати шпалерами, а двічі на рік білити стіни і стелю гашеним вапном з додаванням 20%  розчину формаліну або пофарбувати олійною фарбою, щоб  потім мити щіткою з милом; житло і кімнату хворого щоденно прибирати вологою ганчіркою з милом або содою; відчиняти квартирку в будь – яку пору року, а взимку якомога довше; температура в кімнаті має бути нижчою за 16-18 С
Лікар- епідеміолог Іван Степований