На долю цієї дівчини випало нелегке випробування: позбавлена можливості ходити, вона  не впадає в зневіру, а знаходить в собі неймовірний творчий і душевний потенціал. Талановита письменниця, поетеса, громадська діячка, а віднедавна ще й практикуючий психолог – наша землячка Христина Сирова.

Для нашої зустрічі знайшовся приємний привід – день народження письменниці, тож ми скористались нагодою привітати Христину, а заодно і поспілкуватись з нею.
 - Христино, з часу нашої останньої розмови минуло три роки – досить вагомий відтинок часу для творчої людини. Що змінилось у Вашому житті за цей період?
 - Так, час біжить геть нестримно. Коли усвідомила, що минуло три роки з останньої нашої розмови, то здивувалась. Не віриться якось. З того часу відбулося багато змін. Я з батьками переїхала до Івано-Франківська, ми планували це дуже давно. Але ціни на житло між Бурштином та Івано-Франківськом так різнилися, що ми ніяк не могли собі цього дозволити. Але, як каже Пауло Коельйо, -  «якщо ти справді чогось хотітимеш, то весь Всесвіт тобі допомагатиме у цьому». Не без труднощів, але нам вдалося продати у Бурштині свою трьохкімнатну квартиру( з меблями та технікою) і купити в Івано-Франківську двохкімнатну, порожню та без ремонту. На даний час вже трохи обжили житло. Чому в нас стояла така ціль? На превеликий жаль, в моєму затишному Бурштині немає ніякого лікування чи реабілітації для мене. В Бурштинській лікарні (коли я проходила курс лікування) навіть не вміли (бо не стикались до того з такими ліками) ввести певний препарат в вену. Здоров’я – пріоритетна річ для кожної людини, тому ми (зокрема я) дуже хотіли перебратись хоча би до обласного центру. За ці півтора року після переїзду я вже декілька разів пройшла реабілітацію в клініці Доктора Бубновського, що знаходиться в самому центру Івано-Франківська. В дворі, де я мешкаю, знаходиться соціальний тренажерний зал для людей з обмеженими можливостями. Та і обласна лікарня має багато спеціалістів, новітнього обладнання та переваг. Не кажучи вже про безліч приватних клінік та діагностичних центрів. Звісно, все це моє лікування доволі дороге, і тому я вкотре хочу подякувати кожному, хто долучився благодійно до акції збору коштів на моє лікування. Адже кожна ваша гривня йде по призначенню саме на лікування та реабілітацію. І таким чином я тримаюсь в формі та «на плаву». Прикро, але з інфляцією гривні так і не вдалось назбирати потрібної суми та поїхати закордон на лікування, тому у всякий спосіб знаходимо альтернативне лікування в Україні. Також Господь подарував мені чудового коханого, який мене у безлічі справ та планів повсякчас підтримує. Він також мешкає та працює в Івано-Франківську. Як бачите, всі шляхи вели мене до славного Станіслава. Тут разом з Сашком ми заснували Благодійну Організацію «Хребет» по роботі з людьми з інвалідністю. Співпрацюємо з ГО «СЛІД» також по роботі з особливими людьми. Тому тут дуже багато з’явилось благодійної соціальної, і як ми переконуємось, дуже необхідної роботи. Трохи їздили по Україні з мотиваційними тренінгами для людей з особливими потребами, і ще плануємо продовжити цю діяльність. По сприйняттю та відгуках зрозуміли, що люди потребують підтримки та розради, які часто-густо не знають, де шукати.
 - Ваші творчі здобутки зберігають певну закономірність: прозова «Біла ворона…», філософський «Рибний Хребет» поєднав у собі лірику і прозу, потім поетична збірка «Рефлексія знеболюючого», за нею знову проза, цього разу в співавторстві з Тарасом Квітиком «Бачу сни». То хто ж Ви в літературі, прозаїк чи поетеса?.. Над чим працюєте зараз, чим ще планує здивувати своїх читачів Христина Сирова?
 - Так, за цей період в моїй творчості народилось трохи книг, з’явилось біля трьох тисяч шанувальників моєї творчості на інтернет-платформі, а що найголовніше - багато нових, цікавих, талановитих, а головне щирих людей прибуло в моє життя. І саме з такою цікавою і творчою особистістю, Тарасом Квітиком, і народилась книга «Бачу Сни». Прогнозувати, як буде далі, геть не можу. Якщо і прослідковується якась тенденція в моїй творчості, то мабуть так просто видається (всміхаюсь). Бо хоч я люблю планувати життя та всі свої справи, то творчість доволі непередбачувана у всіх своїх проявах «особа». Це приходить явно не з моєї логіки, а з натхнення подарованого Небесами. Я працюю над новою збіркою поезій, а також над мотиваційною книгою, а ще (привідкрию таємницю) пишу роман, який буде називатись «Мотель при дорозі» - і саме ця книга, думаю проговорить до багатьох і до кожного знайде свої слова. В цьому романі («Мотель при дорозі») поєднається пристрасть і розчарування, несподівані пригоди, а на додаток трохи детективної містики. А щодо питання хто я в творчості - поетеса чи прозаїк?, то не можу визначитись. Адже це стан душі, а не професія. І геть не керований та майже непередбачуваний процес.
 - Хто допомагає Вам видавати книги?
- Книгу «Бачу сни» нам допоміг видати Євген Вершинін (громадський діяч, куратор книжкового клубу Групи Розвитку Бізнесу, співзасновник технічної лабораторії інноваційних розробок «ComPort»), людина з великим добрим серцем. Сталося це несподівано: на одному із творчих заходів ми з Тарасом презентували людям наш тоді ще рукопис книги. В кінці Тарас просто бовкнув у публіку, що було би добре, якби хтось повірив в нас та допоміг фінансово видати роман. Після зустрічі до нас зі щирою усмішкою підійшов Євген та запропонував свою допомогу. Чесно кажучи, я в той момент не могла повірити, що так буває. На щастя, добро існує! І це безмежно надихає! 
Також свого часу мою книгу «Рибний Хребет» допоміг видати Олександр Джура (директор Бурштинського Енергетичного Коледжу). Він та його сім’я  давні друзі нашої родини. І безмежно тішить той факт, що Олександр Дмитрович - один з небагатьох людей, хто завжди підтримував мене та мою сім’ю, незважаючи ні на які життєві труднощі. 
Ну, а решту книг я видавала за власні кошти, які збирала гривня до гривні з різних своїх заробітків, звісно, допомагали й батьки. І через цей факт прикро, що в нашій Україні є чимало дуже талановитих людей, але допоки вони самі себе не витешуть, допоки не вкладуть у свою творчість власні сили та кошти, доти мало хто рветься допомагати. 
 - З ким із українських письменників, поетів Ви приятелюєте? Якою бачите свою нішу в літературі?
- Ох, творча «тусовка» в нас дуже велика. І в цьому колі є безліч відомих, і поки не дуже відомих сучасних талановитих поетів, письменників та музикантів. А от з ким саме приятелюю, то вже інше питання. Адже істинна дружба завжди була штукою дефіцитною. 
Доволі цікавий, як особистість і як письменник (для мене) Тарас Прохасько. Хотілось би з ним дійсно дружити. 
Не цілком зрозуміла питання щодо своєї літературної ніші, бо моя ціль доносити до людей через свої книги та слова – натхнення та мотивацію до життя. Адже вагомі ті слова, що спонукують до хороших та добрих вчинків.  
 - Віднедавна Ви ще й надаєте психологічну допомогу он-лайн, чи є вона безкоштовною? Звідки черпаєте сили?.. 
- Я висвітлювала неодноразово той факт, що вчилась на психолога. Не так давно здала успішно іспити та отримала диплом. Але, ще й до цього факту у всіх своїх профілях соц. мереж я отримувала сотні повідомлень з запитаннями на кшталт: «Як тобі вдається усміхатись, не зважаючи на труднощі? Як ти досягаєш своїх цілей? Як бути успішним? А що робити коли депресія?...» і багато-багато подібних. На це щодня йшло багато сил та часу. Бувало так, що я виснажена доповзала до ліжка, але не могла заснути через перевтому. Так як ми всі повинні цінувати свої сили та час, то я вирішила робити це професійно і за оплату. Адже на жаль, люди часто не цінують те, що їм дається безкоштовно. А проігнорувати та не відповідати людям на їхні прохання я не можу. Отже, оформила профіль та встановила мінімальний тариф за психологічну допомогу, який існує по Україні. Адже життя кожної людини потребує фінансово забезпечення, а моє ще й постійно залежить фінансово у сенсі здоров’я. Та, як би не було прикро, люди ще не звикли оплачувати послуги такого роду. Тому зазвичай і далі хочуть обійти цю систему, і пишуть свої проблеми просто так… А я ще й досі намагаюсь допомагати всім і чим можу. 
 - Чи існує універсальний мотиваційний «рецепт» щастя?  Поділіться ним, будь ласка, з читачами «Бурштинського вісника».
- Універсального рецепту щастя, як би не було прикро, не існує. Хочу сказати всім та кожному зокрема, що щастя твориться зусиллями і працею повсякчас. Але допоки людина не буде знати, куди вона рухається, які в неї плани на найближчий рік, вона точно не буде щасливою. Адже знати, для чого ти живеш - це і є щастя. І це не моя філософія, то догмати багатьох наук і досліджень. Звісно, в основі того, аби почуватися щасливим, потрібно навчитись бути вдячним кожного дня. Адже ми безмежно щасливі, якщо можемо прокинутись зранку, можемо і маємо що їсти, а також ми повинні бути безмежно вдячними за тих людей, які поряд з нами та дарують нам свою любов та час. Не варто все приймати, як належне. Я ніколи не думала, що перестану ходити, а тепер шкодую, що не цінувала довгих прогулянок. Все якогось моменту може закінчитись. Але якщо ми кожного дня будемо цінувати все, що ми маємо настільки сильно наче завтра цього може не стати, тоді ми дійсно навчимось тішитись цьому і цінувати, а значить автоматично відчувати щастя. 
- Христино, щиро дякую Вам за розмову! Дозвольте побажати Вам наснаги та натхнення, творчих злетів і здійснення заповітних мрій. Будьте здорові та щасливі!
Тетяна Зарецька