Неділя, 15.09.2019, 07:29
Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу
Наші партнери
Календар
«  Квітень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Квітень » 20 » «Досить праці очікування, треба йти до людей»
15:40
«Досить праці очікування, треба йти до людей»
Сьогодні, напередодні світлого свята Христового Воскресіння, наша розповідь про відроджений у Бурштині монастир Святої Софії Премудрості Божої. Чому монастир носить саме таку назву, чим займаються сестри-монахині, як долучитися до монашої спільноти? На ці та інші запитання кореспондента нашої газети Андрія Міліченка відповідає сестра Марія Розп’яття, настоятелька місійної спільноти.

-Сестро Маріє, Ваш монастир носить назву Святої Софії Премудрості Божої. Розтлумачте нашим читачам суть цієї назви.
    -Коли єпископ, а тепер вже митрополит Володимир Війтишин, попрохав нас, аби ми взялися за справу відбудови Бурштинського монастиря, який існував на цьому місці ще до Другої світової війни, виникло питання назви монастиря. Згромадження Служебниць Господа і Діви з Матара Чернечої родини Воплоченого Слова звернулося за порадою до нашого засновника, отця Карлоса Мігеля Буели, який запропонував назвати цей монастир Святої Софії Премудрості Божої.
Чому? Другою Особою Святої Трійці є Бог Син – Ісус Христос. Софія з грецької означає Божа Премудрість, тобто вказує на особу Ісуса Христа, Воплочену Божу Премудрість. Назвали цей монастир саме таким чином, аби показати незнищимість Божого храму, адже існує Софія Київська і Софія Римська, які збудовані на зразок Софії Константинопольської. Отже, монастир у Бурштині носить назву Святої Софії Премудрості Божої, тому що Свята Софія, за словами Патріарха Йосипа Сліпого, є символом «незнищимості Божого храму і заохотою до розбудови нових храмів на рідній землі».
Коли Згромадження вирішувало, чи братися за величезну працю відродження монастиря у Бурштині, головний поштовх до праці дав отець Карлос Буела, який сказав, що монастир у Бурштині – це символ великих діл Церкви і що його потрібно відбудувати як знак того, що Церква живе і продовжує робити великі діла.
-Яка структурна побудова Вашого монастиря?
-Загально монастир називається Святої Софії Премудрості Божої, але у нашому монастирі є дві спільноти: контемплятивна та місійна. Сестри контемплятивної спільноти більше присвячують себе спогляданню Бога, більше моляться. Сестри місійної спільноти також присвячують своє життя служінню Богу, мають час для молитви, але вони більше працюють з людьми, тобто несуть слово Боже до людей. Я є настоятелькою місійної спільноти. Є ще настоятелька контемплятивної спільноти, але ми разом перебуваємо в одному монастирі і тісно співпрацюємо.
-Ваш монастир постав на місці, де у 1842 році збудовано кляштор сестер милосердя, у якому виховувались та навчались діти-сироти; у різні роки тут, окрім монахинь, жили люди похилого віку; під час Першої та Другої світових воєн у монастирі розміщувались військові госпіталі. Які завдання ставить перед собою теперішній монастир?
-Перший етап праці полягав у тому, аби відродити монастир, щоб це місце залишилося, скажімо так, святим місцем. І ми надзвичайно вдячні усім бурштинцям, які цьому посприяли і допомогли нам.
Дякуючи Богу, ми познайомилися із сестрами того Згромадження, яке перебувало у монастирі до його закриття, і довідалися, чим займалися вони.
Які завдання стоять сьогодні перед нами? Це випливає з харизми нашого Згромадження. А наша харизма – євангелізація культури, тобто йти до усіх сфер людської культури. Ви знаєте, що є монастирі, які займаються милосердям, інші – видавничою, ще інші – освітньою діяльністю. Ми також йдемо на певне місце і вже там Бог нам вказує, чим маємо займатися.
Перша та основна мета, яку втілюємо у життя, це наявність у монастирі контемплятивної спільноти. Спільноти, сестри якої моляться за місто Бурштин. Тобто це є молитовна місія, що є дуже великою Божою ласкою для Бурштина. Сестри контемплятивної спільноти – це дівчата та жінки, які цілком посвятили себе Богові. Вони є закриті, мають обмежене спілкування з людьми, обмежені у пересуванні, їм не дозволяється виходити за межі монастиря. На перший погляд виникає запитання: що вони роблять? Але насправді вони роблять дуже велику справу, адже моляться за усі сфери людського життя. Насамперед, за клітини бурштинського суспільства, за кожну бурштинську родину. Вони моляться взагалі за Бурштин. Одного дня моляться за вчителів, іншого дня – за медичних працівників, ще іншого – за працівників міської влади. На обласному рівні моляться за усю область, за цілу нашу Україну. За усі сфери діяльності людини: економічну, політичну, культурну. На міжнародному рівні просять у Бога, щоб був мир у всьому світі, людство розвивалось у доброму напрямку. Себто моляться за те, аби усюди був Ісус Христос.
Ми хочемо розбудувати монастир, щоб діти мали куди прийти, аби пізнати науку Божу. Щойно розпочали працю у Бурштині, як одразу до нас прийшли діти. Так зорганізувалися різні вікові групи катехизації. Катехизаційна робота є дуже важливою, адже діти здобувають знання про Бога. Це є не один рік їхнього життя, і не два роки, бо наука Божа – наука усього життя людини. Наразі нас відвідують близько 60 дітей. Є три вікові групи: молодша, середня дитяча та підліткова.
Також приймаємо участь в організації та проведенні релігійних свят, просвітницьких та культурних заходах міста, проводимо великопосні реколекції у школі №1, надаємо допомогу в організації літніх християнських таборів для підлітків та дітей.
Такий досвід співпраці місійних та контемплятивних сестер є першим у нашому Згромадженні. Від неї очікуються великі духовні плоди, оскільки місійна ревність, зрошена жертвою контемплятивних сестер, може бути лише плідною та результативною.
-У переважної більшості людей складається враження, що монахині – це чи не якісь відлюдниці, котрі живуть утаємниченим життям, що усе світське їм байдуже. Привідкрийте, будь ласка, цю завісу таємничості. Іншими словами, що таке монахиня початку третього тисячоліття від народження Христа?
-Монахиня – це дівчина або жінка, яка зрозуміла, яке її дійсне покликання у цьому житті. Вона усвідомила, що Бог просить у неї, аби вона усі свої сили, все своє життя присвятила служінню Йому. Це людина, яка бачить перед собою весь світ і цей світ, скажімо так, біля підніжжя цієї дівчини або жінки. Ця жінка або дівчина мала можливість піти вчитися, одружитися, створити сім’ю, здобути певну кар’єру, але Бог вказав їй, що вона має усі сили своєї душі та здібності присвятити Йому. Це людина, яка зрозуміла своє покликання, і сказала Богові: так, я готова служити Тобі!
У чому полягає суть монашого життя? Насамперед, беззастережне заховування обітів. Першим є обіт послуху. Тобто усе, що ми робимо, ми робимо лише з дозволу чи прохання настоятельки. У кожному монастирі є свої настоятельки. Вони підпорядковуються провінційній настоятельці. Провінційна настоятелька підпорядковується генеральній настоятельці. Тобто, існує певна ієрархія. Згідно неї живемо обітом послуху.
Інший обіт – обіт чистоти. Монахиня обіцяє Богові мати неподільне серце. Тобто усім своїм серцем любити Бога, усі сили своєї душі віддавати Богові, тому вона свідомо відмовляється від створення сім’ї.
Третій обіт – обіт бідності. Монахиня дає обіцянку Богові не шукати не потрібні їй речі і може мати лише те, що потрібно для здійснення місійної діяльності та необхідне для життя. Можливо, у когось може виникнути заперечення, мовляв, ви живете у великому, облаштованому монастирі, а це не є убогістю. Але це не є наше: ні цей монастир, ні все інше. Сьогодні я тут, завтра – в іншому монастирі. Усе, що є у Бурштині чи іншому місці, створено для місійної діяльності. Для того, аби діти могли прийти до нас, щоб вони мали відповідні катехитичні класи, де можна займатися.
Що таке монахиня третього тисячоліття? Звичайно, що ми не можемо жити так, як жили у перших століттях чи, скажімо, як жили монахині у XIV чи, навіть, у XIX століттях. У кожного Згромадження є своя харизма. Оскільки ми маємо йти до культури людини, то маємо йти у ногу з часом. Себто, ми не можемо відкинути те, що є для нас надзвичайно суттєвим. Це є обіти, їх беззастережне виконання. Однак, зобов’язані використовувати сучасні засоби комунікації, аби йти до людей, по сучасному сприймати поняття часу. Якщо сьогодні усі користуються мобільними телефонами, комп’ютерами, Інтернетом, для усіх поняття часу є дуже актуальним та інтенсивним, ми також не можемо залишатися осторонь цих процесів, адже не встигатимемо за плином людського життя. Тому повинні створювати веб-сторінки, передавати швидкісну інформацію, бути готовими реагувати та відповідати на сучасні проблеми та виклики часу.
-Який шлях необхідно пройти, аби стати сестрою-монахинею Вашого чи іншого монастиря?
-Перш за все, мати покликання від Бога. Це Бог вирішує, кого він покличе. Друге. Згода тієї людини, яка хоче посвятити себе служінню Богу. Ця особа має сказати: так, Боже, я виконаю те, що Ти у мене просиш. Наступне, звернутися до настоятельки, яка відповідає за сестер, які щойно поступають. Переважно приймають усіх, надаючи випробувальний термін. Цей випробувальний термін називається кандидатура. Варто зауважити, що кожна дівчина, яка приходить в монастир, має чітке уявлення про монаше життя. Тобто поступає в монастир раз і назавжди.
Після завершення випробувального терміну, розглядаються справи цих сестер і їх готують до прийняття монашого одягу, який називається габіт. Момент, коли дівчині дають монаший одяг та нове монаше ім’я, називається облеченя. Коли дівчину приймають до монашої спільноти, вона ще не складає обітниці. Рік після облечень триває час новіціату. І лише після цього сестра складає перші обіти – послуху, чистоти та бідності. Ці обіти відновлюються кілька разів. Перші обіти приймаються на рік. Потім знову на рік. Потім на три роки. І лише після цього сестра остаточно приймається до монашого життя, хоча ця посвята розпочинається від першого дня у монастирі. Це є офіційні кроки, які тривають до прийняття вічних обітів. З прийняттям вічних обітів, монахиня, підписуючись на Євангелії, зобов’язується виконувати їх до кінця свого життя. Лише тоді вона стає невід’ємною частиною Згромадження.
-На території монастиря нещодавно відкрито пам’ятник – погруддя Папи Римського Івана Павла ІІ. Розкажіть детальніше про це.
-Ви щойно запитували, якою є монахиня третього тисячоліття. Хочу наголосити, що Папа Іван Павло ІІ – це Папа Римський третього тисячоліття. Його особа є дуже актуальною і його наука також має надзвичайну цінність для усього людства. Папа Іван Павло ІІ є дуже близьким для нашого Згромадження, для України, для цілого світу. Іван Павло ІІ надзвичайно багато зробив своїм приїздом в Україну. Багато членів нашого Згромадження були близькими до його особи, оскільки хтось з нас бачив його при візиті в Україну 2001 року, хтось бачив, навчаючись в Італії. Я особисто мала велику честь бути на його похороні у Римі 2 квітня 2005 року.
Чия була ідея встановлення цього погруддя? Засновник нашого Згромадження, отець Карлос Буела, поширив у різних монастирях цілого світу, до речі, наше Згромадження є присутнім на п’яти континентах, п’ятдесят бюстів  Папи Римського Івана Павла ІІ. Чотири з них привезені в Україну. Один з них встановлений в Івано-Франківську у Провінційному Домі, інший – в Домі Милосердя. Третій бюст встановили тут у Бурштині, аби поширювати набожність Святішого Отця Івана Павла ІІ, який є особливим покровителем нашого Згромадження.
-Що б Ви хотіли сказати читачам нашої газети на завершення розмови?
-Наразі маємо велику ласку, що Блаженніший Святослав Шевчук став Главою УГКЦ. Це є молодий Патріарх, який пропонує нові їдеї, спираючись на досвід та поради Патріарха Любомира Гузара. Зараз оголошена стратегія розвитку Української греко-католицької церкви до 2020 року. У чому вона полягає? Насамперед, праця на парафіях. Одним з методів такої праці для нас є народні місії. Цей метод є дуже давній. Ми повинні відвідувати родини, запрошувати їх приходити до церкви, приводити своїх дітей та онуків до нас у монастир на навчання. Нам необхідно йти до молоді і пропонувати їй щось конкретне, адже багато молодих людей просто не знають, куди їм подітися і чим зайнятися. Сьогодні, наприклад, робимо зустрічі та катехатичні навчання, завтра – йдемо на Говерлу, післязавтра – здійснюємо паломництво у якесь визначне місце. Наостанок хочу пригадати слова нашого засновника: «Досить праці очікування, треба йти до людей».
-Щиро дякую, сестро Маріє, за надзвичайно цікаву розмову. Бажаю Вам великих успіхів та здобутків у такій важливій та конче необхідній місійній праці.


Переглядів: 1031 | Додав: vovak | Теги: Бурштин, УГКЦ, монастир, церква, монахиня | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: