Неділя, 15.09.2019, 07:01
Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу
Наші партнери
Календар
«  Квітень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Квітень » 29 » Біль Чорнобиля – біль України!
11:18
Біль Чорнобиля – біль України!
26 років віддаляє нас від тієї фатальної для України ночі, коли над нею, уже не раз ґвалтованою та розп’ятою, пронісся ще один смертоносний смерч, якого не переживало людство, - радіаційний. Досі незнаний невеличкий районний центр Київщини – Чорнобиль – став відомим усьому світові. Став відомим не завдяки творенню шедеврів культури чи мистецтва, а творенню «шедевру» технічного безглуздя тоталітаризму, яскравим прикладом того, як комуністична система впроваджувала у життя ідеї «світлого майбутнього». Мало було голодоморів та ГУЛАГів, замалими виявилися жертви найбільш страхітливої Другої світової війни, - кровопивна система вимагала інших жертв у інших формах. І ядерний вибух четвертого блоку Чорнобильської АЕС став логічним завершенням «будівництва комунізму», адже власне, починаючи з 1986 року рух народів колишнього СРСР за свою самостійність та незалежність набув чітко окреслених рис та напрямків.
    «Чорнобильська АЕС імені В.І.Леніна – працює на комунізм»,- таким насмішкуватим гаслом зустрічала атомна станція усіх, хто 26 років тому кинувся у жахливий пекельний вогонь, аби у цьому вогні у самому центрі Європи не загинула перлина, ймення якій – Україна. Але де повинна була проходити межа цинізму і людиноненависті у парт бюрократів, коли навіть у той час, коли 18-20-річні юнаки, військовослужбовці колишньої Радянської Армії, йшли цілком незахищені, як тоді говорили, «в атаку», підбираючи смертоносне «радіаційне сміття», це гасло «возвеличувалось» над адміністративним корпусом станції! А генерали та високі партійні  чини, сидячи глибоко під землею у бункері ЧАЕС, розмірковували, які ж аргументи привести, аби обманути світову громадськість. Якими заангажованими ідеологічно, безпринципними та безхарактерними потрібно було бути, аби, виконуючи розпорядження Москви, вивести на першотравневу демонстрацію сотні тисяч мешканців столиці України в той час, коли рівень радіації     у сотні разів перевищував допустимі межі!
    Проте народ України уже вкотре доказав усьому світові свою невмирущість та незнищенність! Не рахуючись ні з власним здоров’ям, ні з тими наслідками, що можуть настати у майбутньому, ціною велетенських зусиль вдалося приборкати ядерного спрута. Але цей смертоносний спрут встиг пустити свої щупальця глибоко в українську землю.
    Що маємо сьогодні, коли минуло понад чверть століття від того трагічного дня? А маємо те, що маємо. Ось уже більше одинадцяти років Чорнобильська атомна станція не працює. Але це не означає, що вона стала безпечнішою. Швидше – навпаки. Адже за ці два з половиною десятиліття так і не споруджено надійного захисного саркофагу над четвертим реактором. Хоча і  різних проектів, і безліч обіцянок щодо фінансування цих проектів було достатньо. Однак…
    Тож який висновок можна зробити з тієї ситуації, що склалася на сьогодні? Перш за все – важкий тягар ядерного лихоліття нести українцям і тільки українцям самотужки. Розраховувати необхідно лише на власні сили, розум та вміння. І дуже б хотілося, аби навіть ті мізерні кошти, що з такою потугою виділяє держава на потреби постраждалих від аварії доходили до свого адресата, аби ті пільги, якими користуються ліквідатори, втілювалися у реальне буття, аби влада не намагалася прорахунки та невдачі у своїй роботі вирішувати за рахунок осіб, що постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи.
     Пік захворюваності від аварії досягає своєї вершини, тому нині можна стверджувати, що наслідки катастрофи надзвичайно вражаючі. Сьогодні необхідно усім усвідомити, що кожний, хто постраждав внаслідок аварії, хто віддав своє здоров’я, аби приборкати некерований атом – люди хворі, тому і ставлення до цих людей повинно бути особливим.
    Проте не втрачаймо віри та надії. Недарма ж бо аварія на ЧАЕС трапилася у дні, коли ми святкуємо світлий празник  Христового Воскресіння. Незважаючи ні на що Україна воскресла з попелу, здобула незалежність, важко, проте з впевненістю, стає на ноги. Як співається у такій прекрасній пісні:
      Не одні хани у полон мене брали,
      Били-вбивали, у неволю гнали.
      Та я не скорилася, із сльози відродилася…
Андрій Міліченко, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС


Кривава дата – 26 квітня,
Закарбувалась в пам’яті мені,
Біда – не на одне століття,
Горіли людські душі в тім вогні.

В той час сади цвіли й буяли,
Все зеленіло навкруги,
А ми тоді іще не знали,
Що дочекалися біди.

Парадом проходили у столиці,
Цвіли каштани, перше травня знов,
А хлопці молоді, немов із криці,
Чорнобиль рятували з вогняних оков.

Ми їм вклоняємось до самої землі
За те, що не жаліли молоде життя,
Розтанули, немов в імлі,
Пішли назавжди в небуття.

На дворі знов весна буяє,
Цвітуть сади, течуть струмки,
Нехай ніхто вже більш не знає
Страшної і кривавої біди.
Галина Лисенчук   
    

Переглядів: 770 | Додав: vovak | Теги: Чорнобиль, Міліченко, АЕС, енергетика, атом | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: