П`ятниця, 20.09.2019, 19:49
Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу
Наші партнери
Календар
«  Квітень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Квітень » 12 » ВОНИ НЕ ЗДАЛИСЯ
17:28
ВОНИ НЕ ЗДАЛИСЯ

У Черкасах з'явилося зображення однойменного тральщика. Відповідне фото оприлюднено на Фейсбук-сторінці Міністерства оборони України. Малюнок знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького, поруч із ображенням Небесної сотні.
Як відомо, морський тральщик "Черкаси" був останнім українським судном у Криму, захопленим російськими військами. Незважаючи на блокування в озері Донузлав затопленими кораблями, команда двічі намагалася прорватися. Рульовим на тральщику тоді був уродженець Тисмениччини Володимир Бойко а обов’язки кока виконував бурштинець Степан Левицький.

Розмову з хлопцями ми розпочали з знайомства. - Мене звати Бойко Володимир Вікторович (далі Б.В. - ред.), народився я в Тисмениці у 1991 році. На кораблі вже другий термін контрактника. За професією - командир гідроакустичного відділення, на «Черкасах»виконував обов’язки рульового. - Я Левицький Степан Іванович (далі Л.С. - ред.) , 1993 року народження, родом з Бурштина. Професія - старший гідроакустик, на тральщику виконував обов’язки кока.

- Для початку розкажіть про тральщик, про команду.

- Б.В. Основна функція тральщика - тралити (знаходити) міни. Девіз наш - «Знайти та знищити». Якоїсь важкої зброї для нападу ми не маємо. Є зброя для захисту, тобто тральщик діє тільки за підтримки інших кораблів. Проте, коли кораблі рухаються колоною то завжди спереду йдуть два тральщики.

- Л.С. З Прикарпаття на нашому тральщику було троє хлопців, на «Тернополі» - один. Загалом команда «Черкас» має складатися з 80 осіб. Проте під час захоплення нас було 53. - Розкажіть про початок. Про 27 лютого. - Б.В. Про підвищену бойову готовність я дізнався від командира бойової частини під час проходження військової лікарської комісії. Спочатку ми стояли біля причальної стінки, але тримали дистанцію 15-20 метрів від суші, щоб бути захищеними від захоплення саме з берега.

- Чи готувалися відбивати атаки?

- Л.С. Так. Одразу ж утворили групу відбиття з 15 осіб, тренувались. Решта ж екіпажу слідкувала за кораблем і в разі небезпеки ми могли за 20 хвилин вийти в море. Постійно неслася посилена вахта в повній бойовій екіпіровці.

- Чи могли відбитися?

- Б.В. Звичайно. Корабель дуже важко захопити. З суші не зайдеш а з моря ж треба заходити по одному. У нас високі борти, по два водяних гідранта на кожен борт. Плюс - для того, щоб швидко захопити корабель, потрібно досокнало знати його будову. Адже потрапивши в середину необізнані люди дезорієнтовуються - безліч різних люків, ходів, горловин. До прикладу «Геніченськ» - катерок невеличкий з екіпажем 11 чоловік тримався десь 20 хвилин силами тільки капітана і рульового

- Про застосування зброї?

- Л.С. На початку ніхто ні в кого не стріляв. Були попереджувальні вистріли, чути з захоплених кораблів було вибухи взривпакетів. В більшості це були рукопашні бої. Дали наказ стріляти вже тоді коли українськими залишились всього три кораблі. Проте тоді стріляти вже не було сенсу.

- На скільки б часу вистачило запасів при відкритому бою?

- Б.В. Взагалі флот не розрахований на довгі бойові дії. Не тільки наш - будь-який. Там півтори - дві години бою і все. Що ж до техніки - то вона у нас і в росіян майже одинакова.

- Ви двічі були на виході з протоки.

- Б.В. Так, але нас двічі завертало керівництво. Наш керівник Ільїн завжди наказував повертатись, тим самим здаючи флот. Навіть потім, коли вже на виході було затоплено два кораблі, ми пробували прорватися. Не вистачило 15 метрів.

- Л.С. Дуже багато було психологічного тиску. Пропонували гроші, інші привілеї, ставили ультиматуми і наголошували що ми вже знаходимось в іншій державі і є, по суті, бандитами. Розповідали, що Україна вже нас вважає зрадниками і назад не прийме. Пропонували здаватися, ставили певні часові рамки. Не всі витримували. Навіть у нас на кораблі були певні протиріччя, але ми це одразу присікли і відправили бажаючих на суходіл. Їх було близько 15.

- В.Б. Наступного дня, коли спливав термін ультиматиуму було помітно, що деякі корблі направились в порт на здачу. А на «Черкасах» більше рульових не було. Тож я сказав, що я за руль не стану і на здачу корабель не поведу.

- Виходить що завдяки вам тральщик «Черкаси» найдовше простояв під українським прапором?

- В.Б. Ну виходить що так. У нас командир з Тернополя. Ми навіть пробували розтягати затоплені кораблі, щоб відкрити вихід у море. Що ж тоді почало творитися... В повітря підняли бойові вертольоти, почали кружляти катери, камазом підвезли групу спецназу, по точках розташувалися снайпери з кулеметами. Ми намагались не звертати увагу на це. Але для розблокування виходу нам забракло потужності. Тоді ще під нашим прапором був «Чернігів», але вони відмовились нам допомогти. Допомагали нам тоді тільки татари, котрі одразу ж всі повибігали на берег і почали скандувати «Україна» і всіляко заважати росіянам. Вони нам помагали і раніше - підвозили продукти, підвозили передачі, посилки з материка. Проте були й старші бабці котрі кричали росіянам «зибирайте их уже отсюда».

- Тоді й відбулося взятя?

- Л.С. Так, до нас підтягнулись буксири. Загарбники зрозуміли, що ми здаватись не збираємось і почали нас спочатку штовхати в бік, нас почало кренити в бік, а потім буксир нас штовхав в порт. Погнули нам лівий борт. Під час такого своєрідного бою ми могли пересадитися до них і захопити той буксир, але командир наш не дозволив цього робити. Адже нас вже було дуже мало. Всі встали під російський прапор а «Чернігів», «Черкаси» та й навіть захоплений буксир нічого б вже не змінив. Тож ми припинили свої намагання.

- До вас застосовували силу?

- Б.В. Ні. Захоплювали нас десь годину. Це не була здача. Адже ми знаємо, що таке зрада і як шанують зрадників. Ми впевнені й сьогодні, що тих, хто зрадив не поважають там де вони зараз служать. Вони й там є зрадниками. Ми постійно маневрували. Нам вистачало всього - їжі, води, запасів пального було на 2 місяці. Кораблі загарбника постійно маневрували і в останні дні ми вже змушені були стояти посеред озера пильнуючи за кожним їхнім кроком.

- Л.С. Десь близько сьомої вечора ми побачили, що залишились одні. Спочатку ми побачили два вертольоти МІ-34, три великих швидкісних катери Вілард, інші менші катери. Потім почали стріляти в повітря, стріляти перед носом корабля у воду даючи зрозуміти, що не дадуть рухатись далі, все було в диму, на борту почалися взриви. Одним з вистрілів зірвали перо руля і корабель втратив маневреність. Капітан вирішив для збереження наших життів покинути верхню палубу і загрметизуватись. Згодом вони добралися до нас в середину. Проте жодної грубої сили не застосовували. Там вже не було сенсу чинити супротиву загарбникам. Коли ми виходили нас пробували обшукувати, але командир команди їхнього спецназу одразу ж це заборонив і сказав, що йому також не приємно це робити, але наказ є наказ. Далі ми, та й його спецназ почув такі слова: «Не трогать! Брать пример!».

- Як ви добиралися до материка?

- Б.В. Нас доправили на суходіл, посадили в автобус і відправили в селище міського типу Новоозерне, де ми й проживали раніше. Наступного дня ми поїхали додому. З міста Черкаси - від наших шефів - нам виділили гроші на дорогу. Ми доїхали в Євпаторію, далі - в Сімферополь, звідти поїздом до Києва, а вже звідти - до Львова. Їхали ми без форми, котру відправили Укрпоштою.

- Що плануєте робити далі?

- Б.В. Буду чекати наказу. Я підписав другий контракт на 5 років тож покидати флот не збираюся. Якщо вже дісйно доведеться це зробити - то залишусь у сухопутних військах. Є інформація, що збирають команду для транспортування наших кораблів - тих, що росіяни віддали, тож можливо продовжу службу на «Черкасах».

- Л.С. У мене контракт якраз завершується. Піду у військомат, далі подивимось. - Які настрої в Криму? - Л.С. Крим щиро підтримував нас, іноді люди робили такі речі, на які в інший час ніколи б не наважилися. Особливо кримські татари. Були звичайно й такі, що проти, але то одиниці.

- Чи не було думки потопити корабель?

- Б.В. В жодному разі. З поваги до корабля та до честі армії.

- Було відчуття зради?

- Л.С. Звичайно. Першим був Ільїн, і ми б ніколи не подумали за Березовського. У нас були навчання, ми з ним спілкувались. А в кінці ця зрада і перетягування на свій бік.Також сумно було дивитись на наших хлопців. Зустріли на березі вже одного з Кіровогрда у формі. Запитали його що він тут робить а він нам українською «Це ви що тут робите? Я служу Росії». Не всі витримали випробування.

- Чи був зв’язок з Києвом?

- Б.В. Зв’язок був постійний.

- Ще розкажіть про хліб для росіян.

- Л.С. Я був коком і ночами пік хліб. Хотів хлопцям зробити щось домашнього. А вже коли нас захопили - у нас лишилось пару буханок хліба. Тож ми їм відкрили, показали той хліб і сказали, що це їм від нас. То хлопці - росіяни - розривали той хліб на місці, без ножів і без наказу. Голодні були. Під час зустрічі з нашими героями місьий голова Петро Курляк пообіцяв відправити звернення до в.о. Міністра оборони про їхнє підвищення по службі та нагородження державними нагородами. У п’ятницю весь екіпаж тральщика «Черкаси» повернувся до дому - до міста Черкас.


В.К.

Матеріал з 8-го номера газети "Бурштинський вісник"

Газету "БВ" у квітні можна безкоштовно отримати у кіосках преси по вулицях Шухевича та Калуська, на Площі Героїв УПА та у магазині "Колібріс"

Переглядів: 320 | Додав: vovak | Теги: Тральщик Черкаси | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: