Мотокрос вважається найбільш популярним мото-спортом в світі, це екстремальний, захоплюючий і надзвичайно видовищний вид спорту. А ще суворий і безкомпромісний – такий, що не прощає помилок. Виникнення його пов’язане з самим винаходом мотоцикла – в 1885-1893рр. у Англії, Німеччині, Італії з’явились перші прародичі «залізного коня» - вже тоді люди прагнули опанувати швидкість… І в 1924 році пройшла перша в світі гонка з мотокросу. Змінювались часи, полегшувався сам мотоцикл, наростали рукотворні трампліни, відточувалась майстерність гонщика. Приємно знати, що саме наш краянин вніс свою чималу лепту у розвиток українського мотокросу. Мова йде про Леоніда Володимировича Журавльова – чоловіка, швидшого за вітер…
Йому 54 роки, він майстер спорту по мотокросу, дев’ятиразовий чемпіон Західного регіону і дворазовий чемпіон України. За його плечима – сотні чемпіонатів і сотні перемог. Як усе починалося і звідки взявся цей запал до екстриму, ми вирішили запитати в самого Леоніда Володимировича.
- В мого батька був мотоцикл «Мінськ», ми з товаришами потроху їздили на ньому, а тут якраз організували секцію в СТК, тоді, в 1972 році, спортивно-технічним клубом керував п. Володимир. Туди я й прийшов, займався тут до служби в армії. І в 1978 році очолив секцію по мотокросу, маже двадцять років я нею керував. Проводив обласні змагання, в яких брали участь трьохкратний чемпіон світу по мотокросу Геннадій Мойсеєв, срібний призер чемпіонату світу Володимир Кавінов; проводили також зимові кроси, на які приходило дуже багато глядачів – бувало до 10 тисяч вболівальників!
Потім так склалися обставини, що довелось розрахуватись. Я закінчив Автомобільний інститут і перейшов на другу роботу. Почалася нова віха мого життя – став підприємцем, проте улюбленого заняття і справи всього мого життя не залишив, почав займатися сам і тренуватись в своє задоволення.
- Не секрет, що мотоспорт – недешеве задоволення, хто Вас спонсорує?
- Так, справді, потрібне належне фінансове забезпечення. Наразі спонсорів у мене нема, витягую всі затрати сам. Приміром, мотоцикл коштує приблизно 8 тисяч доларів, обмундирування – форма, шлем, чоботи – набігає до 1.5 тисячі. Треба самому обслуговувати «залізного коня», запчастини також дорогі. Загалом, щоб лише поїхати на змагання, потрібна 1 тисяча гривень. Решту кросменів також мало хто спонсорує, за винятком хіба 15-річного Ростислава Войціцького – то молодий перспективний хлопець з Львівщини, якого підтримує Федерація мотоциклетного спорту України. Він чемпіон Європи з мотокросу!
- Не боїтесь суперництва з молодими спортсменами?
- А ми і не суперники, ми ж у різних категоріях. Я кращий в класі ветеранів від 50-ти до 60-ти років, минулого року став чемпіоном України, на даний час утримую лідерство. Нам з молодими вже важко тягатись, є молоді хлопці, сильніші за мене, бо вони починали з японської техніки, я – з вітчизняної. А вітчизняна по швидкості і витривалості поступається японській, нову техніку вже важко здолати. Зараз моя вірна супутниця – 4-тактна 5-клапанна Yamaha. В суботу ми змагатимемось в Калуші, в неділю – в Косові, то буде четвертий етап, а у трьох попередніх у мене перемоги.
29 вересня в Рогатині буде проводитись чемпіонат України, ласкаво запрошую Вас і читачів «Бурштинського Вісника» на змагання. В Рогатині, до речі, потужна траса, одна з найкращих в Україні, яку розробляв мій вихованець Ярослав Третяк.
- Леоніде Володимировичу, хто підтримує Вас на змаганнях? Чому в Бурштині Ви один?
- Не один, є ще товариш по духу Олександр Бендер, ми разом їздимо на змагання, задатки в нього є, та, на жаль, нема змоги купити техніку. Так часто буває, що при навіть великому бажанні молода людина не може подолати ці негаразди. Інша справа колись, десь на початку 80-тих мотокрос переживав період розвитку, я тоді тренером працював в автошколі. Кожна автошкола тоді зобов’язана була вести такий гурток, вона ж і фінансувала секцію. Проводились змагання, і діти були зацікавлені мотоциклом, маючи можливість спробувати. Після розпаду Союзу все якось загальмувалось. Наразі розвиток мотоспорту бажав би кращого…
- Мотокрос – досить травматичний спорт.
- І в мене травм було багато, на щастя, незначних. Щоправда, два роки тому, на чемпіонаті України в м. Хуст порвав зв’язки, то два місяці лікувався. Тоді я пошкодував, що не купив спеціальний нашийник, він би уберіг від травми на трампліні. Після того випадку мусив-таки його придбати…
- Як Ви вважаєте, які вимоги має поставити людина до себе, щоб їй підкорився цей вид спорту?
- Це досить тяжкий вид спорту, що вимагає не лише самовіддачі, тренувань, а й правильного способу життя. Гонщик «скидає» до 2 кг за заїзд! Хоч збоку здається, що то так просто – сів і поїхав… Насправді виконання трюків забирає багато сил і енергії, тож вимагає сильної фізичної підготовки. Тому стараюсь правильно харчуватись, не палю, не вживаю алкоголю, щоранку роблю фізичну зарядку і займаюсь на турніку. Хоча для мене найефективніше тренування - на мотоциклі.
Тож нагороди сприймаю як власне досягнення і визнання. Від 1977-го року їх назбиралось дуже багато: це кубки, 77 медалей, а грамот і дипломів вистачило б обклеїти кімнату з стін до підлоги. Брав участь у п’ятнадцяти-двадцяти змаганнях щороку, майже у всіх – призові місця. Зараз підтримую контакти з іншими кросменами через інтернет-форуми, там ми обмінюємось інформацією про час і місце змагань.
- Що виховує мотокрос?
- Мотокрос насамперед виховує сміливість, вчить не боятися випробувань, долати перепони. В житті згодяться не лише навички у водінні, а й сила духу і потяг до перемог, цілеспрямованість. Не раз мені згодилось вміння швидко мислити в критичних ситуаціях. Хтось подумає – шаленство, але як воно дисциплінує! Без самоконтролю і залізної витримки не отримаєш результату…
- Леоніде Володимировичу, дякую Вам за розмову і бажаю нових перемог!
…Дует людини і двоколісної машини, злагоджений тандем розумового і фізичного дарує глядачам прекрасне видовище, де спритність конкурує з вітром. Недарма мотоцикл – символ свободи і незалежності, що дозволяє хоча б на мить відірватись від реальності.
Т.З.
|
