Третього травневого четверга українці відзначають барвисте, кольорове свято – День вишиванки. Цьогорічне святкування – 19 травня – ювілейне, бо вже десять років минуло від дня, коли воно було започатковане з легкої руки чернівецьких студентів. Свято запрошує кожного громадянина одягнути вишиванку, тим самим підкреслюючи свою патріотичну позицію, єдність з народом і вірність традиціям. 
Сакральне значення вишиванки важко переоцінити, - то дух українського народу, заплетений в колір та орнамент. Впродовж тисячоліть відображались в народному вишитті думки, настрої, вірування та сподівання на кращу долю. 
Напередодні свята нашій газеті випала нагода поспілкуватися з майстринею, яка докладає чималих зусиль для того, щоб розкішно цвіла українська вишивка. 
Ірина Чорненька мешкає у Бурштині, працює лаборантом у енергетичному коледжі. Але її хобі, дозвілля і захоплення одночасно – вишивка. Втім, ця талановита жінка гарно вправляється не лише з голкою. Від батька-художника їй передався хист до малювання і відчуття прекрасного. Ірині однаково добре вдається художній розпис на склі, декупаж, декорація пляшок чи бокалів. І щоразу жінці хочеться спробувати щось нове.

- Захоплення вишивкою передалось мені по роду, по крові.  – Розповідає майстриня. – По маминій лінії були знані вишивальниці. Моя бабуся у своїх 85 років ще й досі вишиває, хоч бачить вже слабенько. А матуся  - Ярослава Скобель (на жаль, нині покійна) - вишивала з раннього дитинства, вона славилась вишиванками, навіть організовувала виставку своїх робіт в палаці культури «Прометей». Вона дійсно була майстринею від Бога. Так що вчителі у мене були найкращі – мої рідні. Пригадую, як вперше взяла в руки голку з ниткою: жила тоді у бабусі, в Коломиї. Бабця дала мені вишивати малесеньку хустинку по малюнку. Я й сварена була, й плакала, коли не виходило, але знову бралася за роботу. А вже в семирічному віці вишила серветку, подарунок татові. 
 - Як працюєте зараз?
- Опанувала найрізноманітніші техніки вишивки: хрестик, гладь, болгарський хрест (такий подвійний, схожий на сніжинку), бісер (кругова техніка і просте покриття), а ще мережка і низинка. Низинка шиється по вивороті, а на лицьовій стороні вимальовується візерунок. Мережка – теж дуже клопітка робота, це техніка, при якій відраховується необхідна кількість ниточок на тканині, підрізають їх, випорюють через одну, і тоді по них звичайною білою ниткою виплітаємо узори. Якщо хрестиком і гладдю мене навчили, то решту видів вишивки я освоїла самотужки, переважно по відео-уроках. Зараз починаю працювати з атласними стрічками, це теж дуже оригінальна і багата оздоба.
- Скільки вишивок маєте в своєму доробку?
- Більше 200 одиниць, але значна частина з них залишилась ще від мами. У нас сорочки передаються з покоління в покоління, і наша родина дуже пишається цим надбанням. І то не лише сорочки, а й плаття, блузи, і навіть вишитий в гуцульському стилі плащ - робота моєї бабусі, який дотепер прекрасно зберігся. Зараз мистецтво вишивки передаю своїм донькам. Старша, 22-річна Роксана, майстерно вишиває бісером, і семирічна Настуся також вишиває змалечку. В Роксани взагалі прекрасне відчуття кольору. А помітили ми це випадково: коли доня була маленькою, дали їй в руки картину, мовляв, сиди і роби. І вона бездоганно підібрала відтінки, я би краще не зробила. 
 - Що для Вас вишиванка?..
- Це подих душі. Не можу навіть передати словами весь глибокий зміст вишиванки. Знаєте, це ж ще й емоційна робота. Має бути натхнення, творчий підйом, адже бувають і спади… Я не завжди можу вишивати те, що хтось захотів. Я відкладу полотно на потім і дочекаюсь відповідного настрою на роботу. Зараз відчуваю брак часу, частенько лягаю спати під ранок, а в шостій пора вставати. Як то кажуть, мої ночки – мої очки, втомлююсь, але душа прагне творити. 
- Пані Ірино, що Ви вкладаєте у вишивку?
- Тільки добро. Вишивати треба з добрими думками, якщо поганий настрій, чи якісь негаразди, стреси – всяке в житті буває, - краще відкласти сорочку. Мій чоловік теж обрав вишиту хрестиком сорочку: десь почув, що хрестиком закріпляються всі добрі помисли, які потім збуваються. Так шиють на щастя. Впливає і енергетика самої людини, буває, що робота не йде, порю часто, колір не підбирається. Починаю хвилюватися, трохи дратуюся, і відкладаю полотно, щоб зібратися з думками і налаштуватися на позитив. 
- Як підбираєте візерунки?
- Індивідуально для кожної людини. Я можу використати готову схему, але обов’язково додам чогось свого. І сама розробляю узори. В мене мама так робила: скільки вишила сорочок, але ніколи нікому другої такої не повторила! Одного разу мама їхала в автобусі і помітила, що якась бабуся перемальовує орнамент з її блузки. Мама ту річ більше не одягнула… Якось я вишивала весільну сукню нареченій і оздоблювала сорочку молодому. То була цікава ідея блакитних маків, неймовірно клопітка і ретельна робота, але коли я побачила молоду пару, була приємно вражена, як гарно це виглядало. Взагалі я не вишиваю з комерційною метою, але якщо є замовлення, то частину коштів перераховую на благодійність, на лікування важкохворим дітям. Влітку планую щось придбати для якогось сиротинця, ще не придумала, що саме, поцікавлюсь у керівництва притулком. Бо гроші якось не довіряю… Наслухалась по телебаченню, що бідні діти не бачать нічого нового за ті кошти. Вважаю, краще закупити. 
- Як гадаєте, чому українська вишиванка з кожним роком здобуває все більше прихильників?
 - Мабуть, це пов’язано з підняттям національного духу, особливо в світлі подій останніх років. Тішить, що наші прадавні традиції не забуті, що це модно і стильно. До речі, серед найновіших модних тенденцій – жовто-блакитне поєднання кольорів. А ось хвиля на маки уже минула, зараз люди повертаються до геометричного малюнку, котрий більш притаманний Галичині. Часто жінки обирають поєднання геометрії з рослинним орнаментом. 
Тож одягніть вишиванку! Не для когось, не для забаганки і не заради моди. Носіть її для себе. Хай вона буде оберегом від зла і незгод, бо то наша святиня і спадщина на весь білий світ.
Тетяна Зарецька