П`ятниця, 29.03.2024, 08:40
Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу
Наші партнери
Календар
«  Травень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Травень » 22 » Ігор Іванців: прошу у Господа сили...
18:04
Ігор Іванців: прошу у Господа сили...

Один класик казав про музику так: щоб її написати, треба лише пригадати мелодію, яку не придумав ніхто інший. Так просто, здавалось би… Сьогодні мова піде про людину, яка допомагає розкритися дітям і все своє життя пише музику. 
Ігоря Михайловича Іванціва особливо представляти не треба – нашого земляка знають і шанують по всій Україні, бо пісні на його музику вже багато років лунають на різних пісенних фестивалях… Це людина, позначена даром творчого неспокою. Для нашої сьогоднішньої розмови знайшовся серйозний привід – 60-ліття з дня народження композитора. 
…У вокальній студії Ігоря Іванціва незвично тихо. Це, як каже Ігор Михайлович, «кузня», де  виковуються таланти. Метафора влучна, адже робота співака не така проста, як може здатися на перший погляд, а пісні композитор називає просто – матеріал. Ігор Михайлович розмірковує про життя і музику, про своїх вихованців, а також розповідає читачам газети про те, як в його життя прийшла музика:
 - Мабуть, все почалося з Бурштинської музичної школи. Мене чомусь тягнуло до духових інструментів і прийняли мене по класу труби. Тоді ще працював (нині покійний) Петро Остапович Бачинський. Це і був мій перший музичний наставник. В музичній школі я провчився чотири роки. І по закінченні  школи поступив до Снятинського культурно-освітнього училища. Це було в 1973-му році. Займався на інструменті по п’ять, шість годин. Там і написав свою першу пісню. В історію училища я увійшов, як перший студент, який на державному екзамені диригував власний твір. І називався він «Поема».
- Як далі складалася Ваша доля?
 - Після училища служив у армії, у військах ПВО під Ленінградом. Мені пощастило, бо потрапив в духовий оркестр, пізніше став його  керівником. Так що в армії я служби фактично не бачив, тільки ноти. Але працював з ними до ночі. Тут же у армії прийняли мене у спілку композиторів Ленінграда.  Пригадую, як зайшов в ту білу колонну залу, де вже сиділи  понад 200 відомих композиторів та поетів. От з цього все і почалося… Кращі твори відразу забирали в бібліотеку, щоб ними могли користуватися  професійні колективи.  Генерал нашої частини хотів залишити мене у війську, спілка композиторів пропонувала залишитись у Ленінграді, але я хотів скоріше повернутися до дому, на Україну.
Поступив у Івано-Франківський інститут  імені В.Стефаника, де був музичним керівником відомого вокального ансамблю «Гуцулочки». В студентські роки написав більшість своїх пісень. Доля подарувала мені знайомство з прекрасним поетом, якого я називаю хрещеним батьком своєї творчості – Романом Юзвою. На його вірші я написав чимало пісень. Повертаюсь в  Бурштин, в Палац культури «Прометей», де працюю до цього часу. І тут мені добре!   
- То як до Вас приходить музика, маестро?..
- Зараз вже можна потрохи аналізувати. Знаєте, я ж ніколи про це не задумувався. Сідав, брав текст і писав. Бувало, лише візьмуся за інструмент – і мелодія народжувалась. Безперечно, основою всього є знання і практика, а педагогіка допомогла мені згодом  у роботі з дітьми. Все ж фундаментом в моїй роботі є текст, а вже мелодія як надбудова. Кожен композитор має свій стиль, але я впевнений, що це дається Богом… Чи можу я цьому навчити?.. Вчать же на основі різних композиторських шкіл, але мелодія має народитись. Вона мене мучить, поки не прийде, тому прагну її чимскоріш записати.
- Як Ви прийшли до викладацької діяльності?
- О, це цілий етап! Я вже був мабуть трохи відомим,  пісні виконувались різними професійними  колективами (ВІА «Кобза», «Черемош», «Беркут», «Синевір»), коли до мене прийшов Степан Грицай і привів восьмирічну Оксанку, купив  перше устаткування і почалося. Я понаписував чимало дитячих пісень. (до речі, Оксана Грицай мала перший в Україні дитячий пісенний альбом у 11 років). Тож тепер маю багато матеріалу для юних вихованців, бо вони щоразу підростають, а пісні не старіють.  Наступною сторінкою мого викладацького життя стала Оксана Романюк – моя радість і гордість.
- Чим зараз живе вокальна студія Ігоря Іванціва?
- У моїй вокальній студії вихованці навчаються не тільки на моєму матеріалі, стараюся вкласти в них все найкраще. Наразі в мене семеро учнів, і вони  для мене однаково важливі. Я відбираю дітей, бо далеко не всі мають співочий хист. Спочатку прослуховую дитину, для цього потрібно чисто інтонувати. Загалом працюю з дітьми з восьми років.  Порівняно з минулими випускниками цей новий набір інший, не слабший, але інший. Успіх не можна передбачити, це залежить і від праці дитини та підтримки батьків. 
 - Буваєте на конкурсах?
 - Їздимо, бо сцена виховує. Кажу: ставай, дитино, і покажи все, що вмієш. Звичайно, присутні переживання. Але яка приємна перемога! Хоча зараз їздити проблематичніше через фінансову сторону питання. До речі, на таких конкурсах надзвичайно цікаво як і батькам, так і керівникові.
- Всі ці регалії, нагороди…
- Вони просто приємні як згадка, що я зробив щось хороше. Коли працюєш, про нагороди дітей на фестивалях не думаєш.
- Чи відчуваєте вікову втому?
- Внутрішні творчі ресурси не вичерпано, але з роками втома відчувається. Крім того, дещо змінився світогляд. Я підводжу певні підсумки, хоч налаштований працювати ще більше, ніж працював. 
- Скільки ж пісень є у Вашому творчому доробку?
- Я ніколи не рахував. Буває так: сьогодні народжується одна пісня, завтра дві, а післязавтра нема нічого. Це як напливи. Стимулюють діти. Приходять і кажуть:  «Ігоре Михайловичу, давайте нову пісню!» Сідаю і пишу.  
А в доробку близько 200.
- Як на Вашу думку розвивається музична культура в Україні загалом?
- Став більше відкриватися український музичний простір, менше засмічуватись русизмом.  Але зрушення в напрямку розвитку української пісні помітні, починає відроджуватись народна пісня. У нас є чимало старих шлягерів, яких можна і треба співати. Тобто,  україномовний матеріал затребуваний! Цю нішу треба заповнити якісною українською музикою і вже не віддавати нікому, щоб не вклинилися з чужим і зайвим. Мистецтво має бути різним, безперечно. Ми бачимо, що в телевізійних вокальних проектах українці переспівують світові хіти краще, ніж оригінали. І от нарешті здогадалися за вартісне власне. І по новому відкривається народний матеріал, бо він вічний! Я завжди казав: якщо сумніваєшся, яку пісню вибрати, обери народну, бо вона завжди виграшна.
 - Плани на далі?
- Прошу у Господа сили до дальнішої праці. 
 - Ігоре Михайловичу, щиро дякую Вам за розмову. Дозвольте принагідно привітати Вас з ювілеєм, побажати міцного здоров’я, наснаги та нових творчих здобутків. 
Тетяна Зарецька

Переглядів: 893 | Додав: REDAKTOR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: